Контури третьої світової у Африці
Тим часом, попри обіцянки Дональда Трампа припинити війни у світі, вони лише розгоряються, проявляючи контури глобальної третьої світової війни. Зокрема на Африканському континенті. На початку 2025 року активізується конфлікт на сході Демократичної Республіки Конго за участі сусідньої Руанди. Тут бачимо класичний набір – і агресію в сусідню країну під гаслами захисту населення, і висунення підконтрольних повстанців як проксі- сторони переговорів. І санкції міжнародного співтовариства, які вже ніхто не боїться.
Маленька 12-мільйонна Руанда десятиліттями підтримує повстанців на сході 60-мільйонного ДР Конго, яке балансує на межі failed state. Роками повстанців в провінціях Північне та Південне Ківу стримували завдяки участі миротворчого контингенту – Армії ООН. В межах операції, до речі, до 2022 працювали і українські вертолітники.
Отож, повстанці з Руху 23 березня (M23) роками партизанили на кордоні з Руандою, і забезпечували сірий експорт коелтану, необхідного для мікроелектроніки (в регіоні Великих Озер більша частина світових покладів). Однак напруга між Руандою і Конго зберігалась. При чому Кіншаса активно залучала китайських інвесторів, а Руанда співпрацювала з США. У 2001-2019 роках президентом ДР Конго був Жозеф Кабіла, колишній слухач курсів марксистської діалектики і теорії керівництва антиімперіалістичним партизанським рухом у Нанкіні та, відповідно, давній другом КНР.
Після приходу до влади в 2019 році президента Фелікса Тшіскеді, здавалося, вплив росії та Китаю зменшився, порівняно з минулим лідером. Однак з часом Москва почала відновлювати позиції, особливо з 2020 року, коли до ДР Конго починаються поставки російської вакцини Sputnik V. Безуспішність допомоги Заходу в боротьбі з повстанцями на сході країни, попри стабілізаційну місію ООН, змушує країну шукати контакти з Москвою та Пекіном.
У серпні 2022 у Москві були ухвалені домовленості про постачання в ДР Конго сучасного військового обладнання з РФ. Згодом міністр оборони Гілберт Кабанда підтвердив, що вони обговорили ратифіковану з 2018 року угоду про придбання зброї армією ДРК у Росії, для оснащення Збройних сил ДР Конго необхідними засобами для забезпечення безпеки своєї національної території.
Вже на початку січня 2023 року представники повстанського руху М23 заявили, що в східній провінції Північне Ківу вже присутні найманці «ПВК Вагнер». Офіційна влада країни відкинула звинувачення. Протягом 2023 і 2024 року неодноразово конголезькі літаки порушували кордони Руанди.
Врешті в грудні 2024 Руанда суттєво збільшує підтримку повстанців, і прямо посилає свої війська. Не лише конголезькі сили виявились недієздатними – миротворці ООН показали повний параліч. Світ облетіли картини з міста Гоми, де повстанці та руандійські війська беруть в полон миротворців з Південноафриканської Республіки та Румунії (здача останніх на фото). Врешті повстанці (а фактично руандійські військові) захопили ключові міста сходу Конго – Гома та Букаву.
Цікава реакція світу. Європейські і не тільки лідери засудили агресію. Після оголошення санкцій Сполученими Штатами, Європейським Союзом і Сполученим Королівством проти Руанди міністр закордонних справ африканської країни заявив, що вона не боїться ставати все більш ізольованою через війну. Представник США Марко Рубіо разом з кенійським президентом закликає до негайного перемир’я. Але в самих США сумніваються у позиції. Зокрема експерти American Entrerprise Institute критикують дії Марка Рубіо, що виступив проти Руанди, і викривають “міфи” про торгівлю Руанди з повстанцями. На їх думку, це саме центральна влада Конго поширює етнічне насильство, а повстанці та руандійська армія забезпечують стабільність. Зокрема автори засуджують присутність військ ще одної сусідньої країни, Бурунді, які виступають союзниками конголезького уряду https://www.aei.org/.../why-marco-rubios-congo-policy-is.../
Сам президент Руанди (з 1994 року) Поль Кагаме представляє агресію як захист громад тутсі на сході Конго. На дверях будинків конголезьких тутсі з’явилися нічні листи з попередженням покинути країну, в якій вони та їх сім’я жили сотні років, або бути вбитими. Правоохоронці ґвалтували жінок тутсі. Займались цим місцеві хуту, частково емігранти з Руанди після геноциду. І влада Конго, на думку руандійської пропаганди, вдалась до підбурювання цих настроїв для відвернення уваги від проблем в політиці та економіці.
Зокрема одне з головних звинувачень – що на території Конго вже 30 років ховаються знакові організатори руандійського геноциду. Зокрема 1 березня група M23 заявила, що вони захопила бійців Демократичних сил звільнення Руанди (FDLR), ополчення, заснованого етнічними хуту, які брали участь у геноциді тутсі в Руанді в 1994 році. Їх буде передано Руанді, що висвітлює це як відновлення справедливості. Натомість командування Конго назвало ці події “фейком”, натомість звинуватило руандійців в "безсудних стратах" поранених і хворих солдатів у польовому госпіталі в Гомі, що "є військовим злочином і злочином проти людяності".
Звісно, сусіди активно почали переговорний процес, але сторони поки не готові сісти за стіл. Зокрема конголезький президент Фелікс Тшіскеді готовий спілкуватись з руандійським візаві Полем Кагаме, але не з повстанцями M23, бо вони ніким не визнані. Натомість Руанда розглядає повстанців (принаймні на словах) як окрему, союзну сторону.
Конфлікт супроводжується політичної напругою всередині держави-жертви. Під приводом модернізації інституцій і відносин між владою всередині країни президент Конго Тшіскеді ще в серпні оголосив про конституційну реформу, але включив у текст деякі норми, що посилюють президентські повноваження та встановлюють дисбаланс на користь виконавчої влади. Зокрема можливість переобратись на черговий термін. Додатковим аспектом слабкості армії, як вказують експерти, були різкі зміни командування з політичних міркувань.
Можна прогнозувати, що війна розгортатиметься за власною логікою. На фоні російсько-української війни та Близького Сходу в західних держав немає можливостей швидко вплинути на учасників. Ймовірне навіть повторення 1996 року, коли руандійська армія посадила підконтрольний режим в Кіншасі (щоправда, згодом він став нелояльним, що призвело до другої конголезької війни). Третя конголезька війна, вочевидь, має власні глибокі причини. Але водночас – її масштаби стимульовані загальною дестабілізацією глобальної безпеки у світі. Дуже ймовірна спроба росіян укріпитись в Конго, яке потребує військової допомоги (ще одна точка присутності так званого “Африканського корпусу”).
І одною риторикою і навіть санкціями (які ніхто не боїться поки є росія та Китай) ситуацію не виправиш. До того ж попри санкції між Руандою та ЄС залишається договір про експорт корисних копалин, який безуспішно вимагають розірвати конголезці.
Ну і найголовніший урок – інвестиції в власну армію завжди найкраще капіталовкладення.
Юрій ОЛІЙНИК
Маленька 12-мільйонна Руанда десятиліттями підтримує повстанців на сході 60-мільйонного ДР Конго, яке балансує на межі failed state. Роками повстанців в провінціях Північне та Південне Ківу стримували завдяки участі миротворчого контингенту – Армії ООН. В межах операції, до речі, до 2022 працювали і українські вертолітники.
Отож, повстанці з Руху 23 березня (M23) роками партизанили на кордоні з Руандою, і забезпечували сірий експорт коелтану, необхідного для мікроелектроніки (в регіоні Великих Озер більша частина світових покладів). Однак напруга між Руандою і Конго зберігалась. При чому Кіншаса активно залучала китайських інвесторів, а Руанда співпрацювала з США. У 2001-2019 роках президентом ДР Конго був Жозеф Кабіла, колишній слухач курсів марксистської діалектики і теорії керівництва антиімперіалістичним партизанським рухом у Нанкіні та, відповідно, давній другом КНР.
Після приходу до влади в 2019 році президента Фелікса Тшіскеді, здавалося, вплив росії та Китаю зменшився, порівняно з минулим лідером. Однак з часом Москва почала відновлювати позиції, особливо з 2020 року, коли до ДР Конго починаються поставки російської вакцини Sputnik V. Безуспішність допомоги Заходу в боротьбі з повстанцями на сході країни, попри стабілізаційну місію ООН, змушує країну шукати контакти з Москвою та Пекіном.
У серпні 2022 у Москві були ухвалені домовленості про постачання в ДР Конго сучасного військового обладнання з РФ. Згодом міністр оборони Гілберт Кабанда підтвердив, що вони обговорили ратифіковану з 2018 року угоду про придбання зброї армією ДРК у Росії, для оснащення Збройних сил ДР Конго необхідними засобами для забезпечення безпеки своєї національної території.
Вже на початку січня 2023 року представники повстанського руху М23 заявили, що в східній провінції Північне Ківу вже присутні найманці «ПВК Вагнер». Офіційна влада країни відкинула звинувачення. Протягом 2023 і 2024 року неодноразово конголезькі літаки порушували кордони Руанди.
Врешті в грудні 2024 Руанда суттєво збільшує підтримку повстанців, і прямо посилає свої війська. Не лише конголезькі сили виявились недієздатними – миротворці ООН показали повний параліч. Світ облетіли картини з міста Гоми, де повстанці та руандійські війська беруть в полон миротворців з Південноафриканської Республіки та Румунії (здача останніх на фото). Врешті повстанці (а фактично руандійські військові) захопили ключові міста сходу Конго – Гома та Букаву.
Цікава реакція світу. Європейські і не тільки лідери засудили агресію. Після оголошення санкцій Сполученими Штатами, Європейським Союзом і Сполученим Королівством проти Руанди міністр закордонних справ африканської країни заявив, що вона не боїться ставати все більш ізольованою через війну. Представник США Марко Рубіо разом з кенійським президентом закликає до негайного перемир’я. Але в самих США сумніваються у позиції. Зокрема експерти American Entrerprise Institute критикують дії Марка Рубіо, що виступив проти Руанди, і викривають “міфи” про торгівлю Руанди з повстанцями. На їх думку, це саме центральна влада Конго поширює етнічне насильство, а повстанці та руандійська армія забезпечують стабільність. Зокрема автори засуджують присутність військ ще одної сусідньої країни, Бурунді, які виступають союзниками конголезького уряду https://www.aei.org/.../why-marco-rubios-congo-policy-is.../
Сам президент Руанди (з 1994 року) Поль Кагаме представляє агресію як захист громад тутсі на сході Конго. На дверях будинків конголезьких тутсі з’явилися нічні листи з попередженням покинути країну, в якій вони та їх сім’я жили сотні років, або бути вбитими. Правоохоронці ґвалтували жінок тутсі. Займались цим місцеві хуту, частково емігранти з Руанди після геноциду. І влада Конго, на думку руандійської пропаганди, вдалась до підбурювання цих настроїв для відвернення уваги від проблем в політиці та економіці.
Зокрема одне з головних звинувачень – що на території Конго вже 30 років ховаються знакові організатори руандійського геноциду. Зокрема 1 березня група M23 заявила, що вони захопила бійців Демократичних сил звільнення Руанди (FDLR), ополчення, заснованого етнічними хуту, які брали участь у геноциді тутсі в Руанді в 1994 році. Їх буде передано Руанді, що висвітлює це як відновлення справедливості. Натомість командування Конго назвало ці події “фейком”, натомість звинуватило руандійців в "безсудних стратах" поранених і хворих солдатів у польовому госпіталі в Гомі, що "є військовим злочином і злочином проти людяності".
Звісно, сусіди активно почали переговорний процес, але сторони поки не готові сісти за стіл. Зокрема конголезький президент Фелікс Тшіскеді готовий спілкуватись з руандійським візаві Полем Кагаме, але не з повстанцями M23, бо вони ніким не визнані. Натомість Руанда розглядає повстанців (принаймні на словах) як окрему, союзну сторону.
Конфлікт супроводжується політичної напругою всередині держави-жертви. Під приводом модернізації інституцій і відносин між владою всередині країни президент Конго Тшіскеді ще в серпні оголосив про конституційну реформу, але включив у текст деякі норми, що посилюють президентські повноваження та встановлюють дисбаланс на користь виконавчої влади. Зокрема можливість переобратись на черговий термін. Додатковим аспектом слабкості армії, як вказують експерти, були різкі зміни командування з політичних міркувань.
Можна прогнозувати, що війна розгортатиметься за власною логікою. На фоні російсько-української війни та Близького Сходу в західних держав немає можливостей швидко вплинути на учасників. Ймовірне навіть повторення 1996 року, коли руандійська армія посадила підконтрольний режим в Кіншасі (щоправда, згодом він став нелояльним, що призвело до другої конголезької війни). Третя конголезька війна, вочевидь, має власні глибокі причини. Але водночас – її масштаби стимульовані загальною дестабілізацією глобальної безпеки у світі. Дуже ймовірна спроба росіян укріпитись в Конго, яке потребує військової допомоги (ще одна точка присутності так званого “Африканського корпусу”).
І одною риторикою і навіть санкціями (які ніхто не боїться поки є росія та Китай) ситуацію не виправиш. До того ж попри санкції між Руандою та ЄС залишається договір про експорт корисних копалин, який безуспішно вимагають розірвати конголезці.
Ну і найголовніший урок – інвестиції в власну армію завжди найкраще капіталовкладення.
Юрій ОЛІЙНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |