Комітет "розродився"...

Комітет після шкандалю "розродився" шевченківськими лавреатами. Дві слові.

Про "Орден мовчальниць" лиш скажу, що Катерина Калитко колись дебютувала цікаво. Не сильно, але цікаво. Вірші - це завжди суб'єктивно. І чуття слова і школа в Калитко є. А її переклад Селімовича взгалі перфектний. Плітки приватного характеру мене не цікавлять. Естетика завжди конфліктувала з етикою, і нема на то ради...

За антологію Назаренка "Крім Кобзаря". Колись, на початку 90-х, ми мали прецедент, коли Микола Жулинський став шевченківським лавреатом за антологію чи, навіть, хрестоматію "Із забуття - в безсмертя!". Але тоді фактично всі імена у виданні Жулинського були відкривавчими, як й авторська інтерпретація. Нині ж антологіями нікого не здивуєш. Дивно, що оминули Людмилу Тарнашинську, перфектну дослідницю феномену шістдесятництва. На сьогоднішній день сильнішої і авторитетнішої дослідниці цього періоду літератури ми не маємо.

Про инчих лавреатів (Портников, Цілик, Компаніченко з "Хореєю Козацькою") скажу коротко - достойні. Чому не маємо лавреата серед театральних діячів, - ці "шлюбні ігрища жаб" вже, навіть, не втомлюють і не є цікавими. Хоча постать Олексія Гнатковського з Івано-Франківська, який номінувався на премію, теж є достойною
відзнаки.

Комітет також зрозумів, що грати з Шевченківською премією ніхто не дасть. Тут, як ніде, всі обговорення і можливі зміни повинні бути публічними. Щодо самого Шевченка, то Він собі раду дасть: чи з премією Його імені чи без неї.

Євген БАРАН