Колосся і серп Уладізіміра Караткевіча
"Груша цвіла апошні год" - так починається роман Уладзіміра Караткевіча "Колосся під серпом твоїм". Видатного білоруського письменника - одного з моїх улюблених. Йому сьогодні - 90 років.
Чому улюблений? Певна річ, майстерністю письма, але не в меншій мірі - національною правдою. Згаданий роман - про атмосферу Білорусі напередодні повстання Кастуся Калиновського 1863 року. Попри радянську\російську цензуру він зумів показати білорусько\литвинський національний дух, але я дивуюся як йому вдалося показати відсутність класової конфліктності, без чого соціалістичний так званий реалізм був натоді немислимий...
А повісті "Дике полювання короля Стаха" та "Чорний замок Ольшанський" стали класикою, адже за ними були зняті фільми. Недарма Уладзіміра Караткевіча любив наш Роман Іваничук -у них схожа настроєвість національного чуття.
Уладзімір Караткевіч прожив усього лишень 54 роки, але створив цілу бібліотеку білоруського роману. І книга, яку ви бачите з моєї домашньої бібліотеки - ще й пам'ять про українку Ніну Антоненко з немоєї, а куликівської Авдіївки, що, дізнавшись про мою любов до білорущини, привезла є Мєнська. Шкода, що їй не трапилося купити інші томи.
А ще пригадую, як у Гомлі я в книжковому магазині запитав книги Караткевіча і мені принесли їх кілька, а я зневажливо пхикнув: "Е-е, ні, таж вони російською!". Продавчиня здивовано запитала, чуючи мою українську мову: "А якою ж ви би хотіли?". І коли я спокійно відповів, що білоруською - її обличчя показало переляк у ступорі. На фоні обов'язкового портрету бацьки Лукашенка...
Коли я був на факультеті журналістики Київського університету студентським деканом, ми їздили офіційно. студентською делегацією в Мінський університет. І там, на весь факультет, нам показали єдиного студента, що скрізь і всюди принципово говорив білоруською. Він у них не тільки був під наглядом КГБ, але й серед своїх рахувався чудіком. Коли ж приймаюча сторона почула, що вся наша делегація повсюдно і спокійно, без демонстрації, говорить українською - дивувался і захоплювалися. Коли ж я на сцені пов'язав їх декана українським рушником, символічно заручуючи його з нашим факультетом, зала аплодувала бурхливо. І мові, і рушнику, і Україні.
Як шкода, що я не запам'ятав прізвища того напропалого білоруського студента - як то склалася його доля у притлумленій Білорусі? Та, певно, що завдяки таким впертим і дякуючи підігріву романами Уладзіміра Караткевіча, Білорусь ще має шанс і надію.
"Рэдкае на такім поўдні і таму слабое, уставала над зямлёй паўночнае ззянне".
Василь ЧЕПУРНИЙ
Чому улюблений? Певна річ, майстерністю письма, але не в меншій мірі - національною правдою. Згаданий роман - про атмосферу Білорусі напередодні повстання Кастуся Калиновського 1863 року. Попри радянську\російську цензуру він зумів показати білорусько\литвинський національний дух, але я дивуюся як йому вдалося показати відсутність класової конфліктності, без чого соціалістичний так званий реалізм був натоді немислимий...
А повісті "Дике полювання короля Стаха" та "Чорний замок Ольшанський" стали класикою, адже за ними були зняті фільми. Недарма Уладзіміра Караткевіча любив наш Роман Іваничук -у них схожа настроєвість національного чуття.
Уладзімір Караткевіч прожив усього лишень 54 роки, але створив цілу бібліотеку білоруського роману. І книга, яку ви бачите з моєї домашньої бібліотеки - ще й пам'ять про українку Ніну Антоненко з немоєї, а куликівської Авдіївки, що, дізнавшись про мою любов до білорущини, привезла є Мєнська. Шкода, що їй не трапилося купити інші томи.
А ще пригадую, як у Гомлі я в книжковому магазині запитав книги Караткевіча і мені принесли їх кілька, а я зневажливо пхикнув: "Е-е, ні, таж вони російською!". Продавчиня здивовано запитала, чуючи мою українську мову: "А якою ж ви би хотіли?". І коли я спокійно відповів, що білоруською - її обличчя показало переляк у ступорі. На фоні обов'язкового портрету бацьки Лукашенка...
Коли я був на факультеті журналістики Київського університету студентським деканом, ми їздили офіційно. студентською делегацією в Мінський університет. І там, на весь факультет, нам показали єдиного студента, що скрізь і всюди принципово говорив білоруською. Він у них не тільки був під наглядом КГБ, але й серед своїх рахувався чудіком. Коли ж приймаюча сторона почула, що вся наша делегація повсюдно і спокійно, без демонстрації, говорить українською - дивувался і захоплювалися. Коли ж я на сцені пов'язав їх декана українським рушником, символічно заручуючи його з нашим факультетом, зала аплодувала бурхливо. І мові, і рушнику, і Україні.
Як шкода, що я не запам'ятав прізвища того напропалого білоруського студента - як то склалася його доля у притлумленій Білорусі? Та, певно, що завдяки таким впертим і дякуючи підігріву романами Уладзіміра Караткевіча, Білорусь ще має шанс і надію.
"Рэдкае на такім поўдні і таму слабое, уставала над зямлёй паўночнае ззянне".
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |