Кого і як нагороджують Шевченківською премією?
Цьогорічні підсумки змушують нас розкрити перед вами карти та механізми ухвалення рішень - щоб ви розуміли, чому після нагородження ми запитуємо: "Хто ці люди?" і чому скоро запитуватимемо: "Що це за премія?".
Отже для початку уявімо себе на місці члена Шевченківського комітету. Уявили?
А тепер зрозумійте, що вам належить за два-три місяці прочитати 21 книжку (а саме стільки номінантів було цьогоріч), прослухати 7 повноформатних музичних творів (симфоній, концертів, музичних програм), подивитися балет і три спектакля, продивитися 5 фільмів, з них три багатосерійні, і побачити 14 художніх робіт - від пам'ятників і скульптур до вишивки і монет. Але не просто подивитися, а визначити кращі у кожній категорії. Бо саме від вашого голосу залежить рішення Комітету.
Ну як, готові? Звісно, ні. І члени Комітету не читають, не дивляться і не переглядають. А доручають це експертам. Експерти - люди не надто публічні, вони формують короткі списки та ще й у два прийоми (навіщо у два - довідаємося пізніше). І в фінал потрапляють лише 8 книжок, 4 музичні програми, 2 кінофільми і 4 твори візуального мистецтва. Звісно, це легше. Тільки запитаймо в себе - чи ми готові навіть це прочитати\продивитися, а головне - визначити найкращих у кожній номінації? Адже для цього треба розумітися (і не лише розумітися, але бути фахівцем національного рівня) у літературі, музиці, кіно та образотворчому мистецтві.
Є серед вас ті, хто може взяти на себе відповідальність і визначити кращих із кращих у всіх цих видах мистецтва? Та ще й без відриву від основної своєї діяльності?
Мабуть, що є. Але погодьмося, що їх одиниці. А у складі комітету 23 людини, авторитетні, але дуже заклопотані, як усі авторитетні люди. Тому готові посперечатися, що навіть усі твори коротких списків читали-бачили далеко не всі, і навіть не половина.
Як же у такому випадку ухвалювати рішення? - запитаєте ви. Технологія відпрацьована ще за часів Кравчука-Кучми. Літератори ідуть до театралів і кажуть: ви проголосуйте за такого-то, а ми у відповідь проголосуємо за того, що вам треба. Кіношники ідуть до музикантів з аналогічною пропозицією. Так забезпечується голосування.
Але.
Враховуючи, що члени Комітету - здебільшого люди солідні і подібними домовленостями самі займатися не будуть, їх втілюють експерти та чиновники Шевченківського комітету. Це люди з досвідом, вони знають, до кого як підійти.
В результаті виходить що?
Правильно. Виходить, що лауреатів Шевченківської премії насправді визначають зовсім не члени Комітету, а ті самі експерти та чиновники.
Як це працює?
Дуже просто. Задача експертів - не допустити потрапляння у останній тур відомих та резонансних авторів та подій (окрім, звичайно, потрібної креатури). Тоді при останньому голосуванні можна уникнути непорозумінь. Для цього і вигадали два попередні тури - щоб у наш вік публічної інформації заплутати ситуацію.
Адже, знов-таки, переважна більшість членів Комітету навіть усього короткого списку не читали/не бачили, і орієнтуються лише на імена. Треба голосувати за Андієвську. Добре, а хто там у неї конкуренти? Татчин. Ні, не чув. Значить Андієвська і справді краща.
Отак це працює насправді.
Чи винні у цьому члени Шевченківського комітету, багатьох з яких ми знаємо і поважаємо? Певно, ні. Бо більшість з них - люди порядні, і у всі ці підкилимні ігри не лізуть. Але ігри від цього не зникають. Тільки грають всліпу, і "грають" порядних членів Комітету.
Наступне питання: чи можна це змінити?
Новий склад Комітету показав, що ні. І коли його члени зрозуміють, що їхніми іменами прикривають підкилимні домовленості, вони почнуть потроху залишати його лави - звісно, по мірі усвідомлення та за ступенем порядності.
Мрії про те, що колись Шевченківську премію присуджуватимуть об'єктивно, є абстрактними та нічим не обґрунтованими. Рідкісні випадки вдалого нагородження, на жаль, не міняють картини.
Що ж робити у такій ситуації?
Перш за все, зрозуміти, що таке Шевченківська премія, десакралізувати її та позбавити репутації "національної".
Ніяка вона не національна. Це просто один із способів розподілення державних коштів. Ми ж не вважаємо, що підрядник, якому заплатили за щось з бюджету Міністерства інфраструктури, стає національним героєм? Ні. І тут та сама ситуація.
Лауреати можуть тішитися грошима, що їх отримали. Але читачі і колеги-літератори тут ні до чого. Від отримання Шевченківської премії автор чи твір не стають кращими чи популярнішими.
Так що не треба переживати.
Ну а читачам, які все-таки перейматимуться премією, можна лише порадити згадати напам'ять 5 лауреатів у будь-якій номінації. Згадали? Ні? Ну то й кому яка різниця, хто стане шостим чи сьомим, торік чи наступного року.
Шевченківська премія, яку, нагадаємо, колись отримав актор Тіхонов (той, що Штірліц), була народжена совком, совком лишилася і совком помре.
І чим швидше, тим краще.
Брати КАПРАНОВИ
Отже для початку уявімо себе на місці члена Шевченківського комітету. Уявили?
А тепер зрозумійте, що вам належить за два-три місяці прочитати 21 книжку (а саме стільки номінантів було цьогоріч), прослухати 7 повноформатних музичних творів (симфоній, концертів, музичних програм), подивитися балет і три спектакля, продивитися 5 фільмів, з них три багатосерійні, і побачити 14 художніх робіт - від пам'ятників і скульптур до вишивки і монет. Але не просто подивитися, а визначити кращі у кожній категорії. Бо саме від вашого голосу залежить рішення Комітету.
Ну як, готові? Звісно, ні. І члени Комітету не читають, не дивляться і не переглядають. А доручають це експертам. Експерти - люди не надто публічні, вони формують короткі списки та ще й у два прийоми (навіщо у два - довідаємося пізніше). І в фінал потрапляють лише 8 книжок, 4 музичні програми, 2 кінофільми і 4 твори візуального мистецтва. Звісно, це легше. Тільки запитаймо в себе - чи ми готові навіть це прочитати\продивитися, а головне - визначити найкращих у кожній номінації? Адже для цього треба розумітися (і не лише розумітися, але бути фахівцем національного рівня) у літературі, музиці, кіно та образотворчому мистецтві.
Є серед вас ті, хто може взяти на себе відповідальність і визначити кращих із кращих у всіх цих видах мистецтва? Та ще й без відриву від основної своєї діяльності?
Мабуть, що є. Але погодьмося, що їх одиниці. А у складі комітету 23 людини, авторитетні, але дуже заклопотані, як усі авторитетні люди. Тому готові посперечатися, що навіть усі твори коротких списків читали-бачили далеко не всі, і навіть не половина.
Як же у такому випадку ухвалювати рішення? - запитаєте ви. Технологія відпрацьована ще за часів Кравчука-Кучми. Літератори ідуть до театралів і кажуть: ви проголосуйте за такого-то, а ми у відповідь проголосуємо за того, що вам треба. Кіношники ідуть до музикантів з аналогічною пропозицією. Так забезпечується голосування.
Але.
Враховуючи, що члени Комітету - здебільшого люди солідні і подібними домовленостями самі займатися не будуть, їх втілюють експерти та чиновники Шевченківського комітету. Це люди з досвідом, вони знають, до кого як підійти.
В результаті виходить що?
Правильно. Виходить, що лауреатів Шевченківської премії насправді визначають зовсім не члени Комітету, а ті самі експерти та чиновники.
Як це працює?
Дуже просто. Задача експертів - не допустити потрапляння у останній тур відомих та резонансних авторів та подій (окрім, звичайно, потрібної креатури). Тоді при останньому голосуванні можна уникнути непорозумінь. Для цього і вигадали два попередні тури - щоб у наш вік публічної інформації заплутати ситуацію.
Адже, знов-таки, переважна більшість членів Комітету навіть усього короткого списку не читали/не бачили, і орієнтуються лише на імена. Треба голосувати за Андієвську. Добре, а хто там у неї конкуренти? Татчин. Ні, не чув. Значить Андієвська і справді краща.
Отак це працює насправді.
Чи винні у цьому члени Шевченківського комітету, багатьох з яких ми знаємо і поважаємо? Певно, ні. Бо більшість з них - люди порядні, і у всі ці підкилимні ігри не лізуть. Але ігри від цього не зникають. Тільки грають всліпу, і "грають" порядних членів Комітету.
Наступне питання: чи можна це змінити?
Новий склад Комітету показав, що ні. І коли його члени зрозуміють, що їхніми іменами прикривають підкилимні домовленості, вони почнуть потроху залишати його лави - звісно, по мірі усвідомлення та за ступенем порядності.
Мрії про те, що колись Шевченківську премію присуджуватимуть об'єктивно, є абстрактними та нічим не обґрунтованими. Рідкісні випадки вдалого нагородження, на жаль, не міняють картини.
Що ж робити у такій ситуації?
Перш за все, зрозуміти, що таке Шевченківська премія, десакралізувати її та позбавити репутації "національної".
Ніяка вона не національна. Це просто один із способів розподілення державних коштів. Ми ж не вважаємо, що підрядник, якому заплатили за щось з бюджету Міністерства інфраструктури, стає національним героєм? Ні. І тут та сама ситуація.
Лауреати можуть тішитися грошима, що їх отримали. Але читачі і колеги-літератори тут ні до чого. Від отримання Шевченківської премії автор чи твір не стають кращими чи популярнішими.
Так що не треба переживати.
Ну а читачам, які все-таки перейматимуться премією, можна лише порадити згадати напам'ять 5 лауреатів у будь-якій номінації. Згадали? Ні? Ну то й кому яка різниця, хто стане шостим чи сьомим, торік чи наступного року.
Шевченківська премія, яку, нагадаємо, колись отримав актор Тіхонов (той, що Штірліц), була народжена совком, совком лишилася і совком помре.
І чим швидше, тим краще.
Брати КАПРАНОВИ
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
