Кобзар - це поет на війні...
15 червня на сцені Червоної зали Будинку кіно царював кобзар, лірник, філософ народної культури ВАСИЛЬ НЕЧЕПА. Осередок Кіноспільнота обдарував глядачів зустріччю з ним, а потому і ще з одним співаком, знаменитим ВАСИЛЕМ СЛІПАКОМ, героєм документальної стрічки "Міф" (реж. Іван Ясній, Леонід Кантер).
Василь Нечепа виконав чимало пісень, органічно сплітаючи їх з історичними коментарями. Де йшлося і про своїх попередників, Олександра Корнієвського і Терентія Пархоменка (його побили під час концерту в Умані 1910 року жандарми, після чого він помер; через роки практично те саме станеться з Василем Симоненком), і про традицію чернігівського кобзарства. Кобзарі, як відомо, були здебільшого сліпі, презентанти "країни незрячих", відтак їхню мову не завжди могли розуміти зрячі.
А ще - і це я уперше зрозумів опісля коментарів Нечепи - кобзарі та лірники несли в собі воєнний епос. У часи, коли війни майже постійно падали на українську людність, кобзарі поєднували в собі поета і воїна, захисника. Чи ж випадково, що їх завжди прагнули нищити у Російській імперії - чи не найзаповзятливіш у 1930-ті, коли вирішили повернути Україну і українців на те місце, де вони знаходились від кінця ХУІІІ століття...
У цьому контексті зрозумілішим є життєвий подвиг співака Василя Сліпака (1974-2016), який із початком війни ерефії проти України пішов у військо (з паризької оперної сцени) і загинув 2016 року неподалік Бахмута (так). У фільмі деякі колеги висловлюють нерозуміння його вчинку: носій унікального голосу і підставив голову під кулі рашистських снайперів... Та не міг він інакше, бо генотип такий, соціокультурний: співець не веселить, не розважає, він народ свій боронить. І піснею, і музикою, і рушницею козацькою...
Кобзар завжди на війні, то ж так само не дивно, що і Василь Нечепа раз по раз висувається на позиції, поближче до фронтових окопів.
Ну, а для мене у пана Василя був ще один дарунок - яйце страуса (на фото вручає його). Він і страусами займається, уявіть собі...
Сергій ТРИМБАЧ
Фото Олени Кіріченко-Поволоцької.
Василь Нечепа виконав чимало пісень, органічно сплітаючи їх з історичними коментарями. Де йшлося і про своїх попередників, Олександра Корнієвського і Терентія Пархоменка (його побили під час концерту в Умані 1910 року жандарми, після чого він помер; через роки практично те саме станеться з Василем Симоненком), і про традицію чернігівського кобзарства. Кобзарі, як відомо, були здебільшого сліпі, презентанти "країни незрячих", відтак їхню мову не завжди могли розуміти зрячі.
А ще - і це я уперше зрозумів опісля коментарів Нечепи - кобзарі та лірники несли в собі воєнний епос. У часи, коли війни майже постійно падали на українську людність, кобзарі поєднували в собі поета і воїна, захисника. Чи ж випадково, що їх завжди прагнули нищити у Російській імперії - чи не найзаповзятливіш у 1930-ті, коли вирішили повернути Україну і українців на те місце, де вони знаходились від кінця ХУІІІ століття...
У цьому контексті зрозумілішим є життєвий подвиг співака Василя Сліпака (1974-2016), який із початком війни ерефії проти України пішов у військо (з паризької оперної сцени) і загинув 2016 року неподалік Бахмута (так). У фільмі деякі колеги висловлюють нерозуміння його вчинку: носій унікального голосу і підставив голову під кулі рашистських снайперів... Та не міг він інакше, бо генотип такий, соціокультурний: співець не веселить, не розважає, він народ свій боронить. І піснею, і музикою, і рушницею козацькою...
Кобзар завжди на війні, то ж так само не дивно, що і Василь Нечепа раз по раз висувається на позиції, поближче до фронтових окопів.
Ну, а для мене у пана Василя був ще один дарунок - яйце страуса (на фото вручає його). Він і страусами займається, уявіть собі...
Сергій ТРИМБАЧ
Фото Олени Кіріченко-Поволоцької.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |