реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Кленовий листок

28-Жов-21 339 0.0 0
- Настійливо вам рекомендую утримуватися від стресових ситуацій! – каже кардіолог.

Та утримуюся я! Іду містом. Сонечко пускає в очі сонячні зайчики. На деревах золотиться листя. Клен розпростер свої лапаті помаранчеві крила. Милота неймовірна. Назустріч іде матуся. Веде за ручку хлопчика років трьох. Одна рука в маминій руці, в іншій руці букет жовтого листя. Гордо несе його перед собою. Малий естет. Мимоволі усміхаюся. Тим часом хлопчик побачив під ногами жовтого-прежовтого, яскравого кленового листка. Той лежав на тротуарі, ніби величезна долоня, ще й хвостиком догори, наче припрошуючи: «Підхопи мене!» Хлопченя нахилилося. Однією рукою тримаючись за маму, яка продовжувала собі йти вперед, іншою ручкою, тримаючи свого букетика, намагався ухопити ще й цього листяного хвостика. Раз змахнув рученям – мимо. Другий раз – лише букетом черкнув об асфальт. А листок манить. Мама йде вперед, хлопчик усим корпусом назад, за листком.
Мама малого за руку смик. У мене серце – коль.

- Артьом! Пайдьом уже.
Жінка потягла малого на себе. Відстань між малим, його простягнутою ручкою до листка і листком стала збільшуватися. Проходячи повз них, помітила, як з очей малого хлюпнув відчай. Йому конче був потрібен той красивий листок. Почулося дитяче хникання.

- Да што ш такоє! Сейчас аставлю тєбя здесь! – на весь голос. І знову смик за руку.
В моє серце вперлася гостра шпичка. Як це, «аставлю»? Що повинна відчути дитина на такі заявочки найріднішої людини у світі, своєї матусі?

Малий голосно заплакав.
Вже здалеку, озираючись, побачила, як мама вліпила малого по дупці, щоб не вередував.
В серці запекло.

Прийшла додому, п’ю корвалол. День «без стресу» називається.
Невже і я була така дурепа в молодості? Мабуть була. Мабуть так само смикала свою дочечку, зірочку, квіточку, бо сина вже не смикала, «подорослішала». Стало зле.

Так, мені треба не до кардіолога. Мені треба на сеанс гіпнозу: «Я дерево, я дерево, мені все по-цимбалах». Але ж навіть дереву не було байдуже, раз той клен щиро підкинув малому під ноги таку красу. Хотів порадувати…

Лариса НІЦОЙ



Теги:батьки і діти, Лариса Ніцой


Читайте також



Коментарі (0)
avatar