Ким ми не будемо…

Якось молода журналістка запитала мене в інтерв’ю, ким би я хотів бути, якби жив у попередні епохи.
«Меддахом», – відповів я.
«Ким?» – здивовано запитала вона.

«З меддахами пов’язане мистецтво публічної усної розповіді в арабському світі. Це була одна з дуже почесних і шанованих професій. Мандрівні оповідачі, вони збирали натовпи в каварнях, на міських площах та ринках. «Правда, мої брати і сестри, тільки правда», – виголошував меддах і тричі бив палицею об землю. І розпочинав свою історію. І розповідав її так майстерно, так обігрував сюжети і теми, які тут же підкидали слухачі, що деякі хотіли продовження і йшли за меддахами назирці, слухаю дорогою вервечки оповідок. Людям не вистачає історій, бодай чужих, адже вони надають сенсу понурому існуванню, підносять над хаосом світу».

«А якщо би жили в Європі?» – не вгавала журналістка.

«Ну, тоді – кореґа», – сказав я.
«А це що таке?»

«Так називалася в середньовічній Венеції одна чоловіча професія. Можна було найняти чоловіка, щоб він ішов попереду тебе вночі з запаленим ліхтарем, освітлюючи дорогу, відлякуючи злодіїв і демонів, даруючи тобі впевненість і захист на темних вулицях міста. Тобто – коригував твою путь «во мраце»… Але серед чинних професій уже немає ні меддахів, ні кореґа. Вони переродилися в популістів і провайдерів».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Різнотрав'я".