Головна › Новини › ПОГЛЯД
ПОГЛЯД
Хто достукається до серця хлібороба
12-Січ-18 148 0.0 0
Наступні вибори в Україні мають відбутися навесні 2019-го, тому очевидно, що рік, який ми щойно зустріли, буде цікавим.

Преференції міського населення, його політичні настрої передбачити складно, тож здебільшого ставки робитимуться на мешканців сіл, яких, за статистичними даними 2014 року, близько 31% населення України. Тому уже сьогодні прослідковуються певні тенденції у політичних технологіях і відповідні настрої селян.

Якщо пересічна людина почує слово «кордоцентричність», вона, скоріше за все, подумає, що це медичний термін. І помилиться. Саме кордоцентричність визнана як головна, визначальна риса української філософії, а отже, і ментальності нашої нації.

Якщо не вдаватись у подробиці і філософські роздуми, кордоцентричність — це визнання серця, духу визначальним у розвитку цілісної особистості. Звернув увагу на таку ментальну особливість наш класик — Григорій Сковорода, надавши вектор подальшим дослідженням. З цією рисою пов’язуються чуттєвість, емоційність, ліризм, замріяність українців, схильність до творчості, декоративності тощо. Найкраще ці риси прослідковувались у представників селянства, адже, саме серед них завжди було і є найбільше етнічних українців.

Українське селянство в усі часи привертало увагу і мислителів, і політиків, адже наша країна має титул «житниці Європи», а сільське населення, яке і наповнювало цю житницю, завжди було багаточисельним. Урбанізація в Україні розпочалась набагато пізніше порівняно з іншими європейськими країнами і тому мала незначний вплив на формування менталітету української нації.

З літератури ми маємо занадто романтизоване уявлення про українського хлібороба (втім, як і про всю націю) — він працьовитий, любить землю-матінку, поціновує красу природи, в цілому, мислить серцем. Звучить гарно, але до чого призводить нас наша кордоцентричність?

Західний тип мислення — це стовідсотковий раціоналізм, підкріплений «духом капіталізму». Саме тому тут розвинуті фермерство, підприємництво, кооперація і, врешті-решт, різноманітні селянські партії, що виграють на виборах до парламентів.

Що ж маємо ми? Український селянин ніколи не був вільним — ані за часів славного козацтва, ані у період існування Малоросії чи Радянської України. Він, можливо, і любив землю, але був на ній кріпаком, і єдиною його мрією було втекти до козаків у Січ або в місто на завод. А це вже «соціальна відчуженість», а не любов. Століттями український селянин мріяв про кращу долю, не маючи власних вольових настанов і лідерів. Ця ментальна настанова нікуди не зникла і сьогодні.

Звичайно, остання чверть століття незалежності привнесла багато соціальних, економічних, політичних змін у життя українців, зокрема і сільського населення. Український селянин нібито має землю, він вільній у власному виборі і щодо типу господарювання, і щодо типу місцевого самоврядування, і щодо політичних преференцій. Але питання в іншому: чи вміє він користуватися цим вибором, не маючи століттями такого досвіду? І тут наша кордоцентричність робить нам не дуже добру послугу, і це особливо чітко прослідковується у політичних настроях і уподобаннях саме сільського населення — ніякого тверезого раціонального підходу, жодних соціально-економічних розрахунків і сценаріїв, натомість сліпа довіра до тих, хто найкраще «достукується» до серця хлібороба через епатаж, експресивність, зачарування нездійсненними, але гарними обіцянками. А гарне (хоча б у мріях) подобається.

Алла КРАВЧЕНКО, кандидат філософських наук.Агропортал



Теги:українське село, вибори - 2018, філософія серця



Читайте також

Коментарі (0)
avatar