Хроніки Широкої війни: точка маятника

Нинішня ситуація на фронтах російсько-української війни (і не тільки воєнному, але й на дипломатичному, інформаційному) нагадує мені точку руху маятника, коли він на хвильку завмирає у своєму русі. І може качнутися, на відміну від маятника, в різні сторони - перемога не гарантується автоматично, а потребує крові і поту...
Проте мені ця ситуація нагадує подібне в історії другої світової війни. Скажімо, перед висадкою союзників у Нормандії преса вільних країн писала такі всепропальні статті, що нам до них ще й далеко. Під час тої ж таки нормандської кампанії було біля 20 тисяч дезертирів -американців, а ми картаємо себе за своїх біженців- ухилянтів (мова, звісно, не про дітей і жінок). У середині 1944 року всі вже вірили, що війна закінчиться до Різдва... І подібних прикладів - маса. Якщо читати, авжеж, європейських та американських авторів, а не совєтських, де все було і є в росіян у дурнувато- патетичному дусі...
До речі, і щодо ухилянтів - я би не був таким категоричним, як деякі. Бо коли, для прикладу, хлопець воював у 2014-у, а тепер, у 2022-у виїхав у Бельгію, то якось язик не повертається його засуджувати, адже люди- не автомати...
А загалом - ситуація у нас на переломі. Щось має статися для перелому. Чи на Московщині, чи у вільному світі. Згадаймо, що Великобританія півтора року сама на світі воювала з Третім Рейхом. І там була тьма капітулянтів, не тільки Чемберлен з Галіфаксом. А перемога союзників стала прогнозованою тільки тоді, коли Америка стала виробляти військової продукції більше, ніж країни Осі.

Василь Чепурний