Головна › Новини › Проблема
Християнський погляд на "дітей з пробірки"
20-Лис-10 1881 5.0 0
Дуже часто причиною сімейних конфліктів є проблема безплідності когось з членів подружжя. Це є велика біда, коли молодята не можуть мати дітей, не можуть в повноті відчути радість сімейного життя.

Проте сучасна наука знає нові способи зачаття (зачаття в «пробірці», виношування плоду в лоні іншої жінки і тому подібне). Західна Церква ці способи зачаття категорично відкидає, як посягання на прерогативи Бога. Звичайно, в тому сенсі, що подібні експерименти часто подаються як виклик або насмішка над «Божественним» способом зачаття, їх можна вважати гріховними. Але є і інша сторона: по-перше, Біблія знає інші, окрім звичайного, способи зачаття і народження (Єва – від Адама, Христос – від Духа Святого і Діви Марії), а по-друге, якщо пригадаємо старозавітне народження «на коліна» (Бут. 30, 1-3) і тому подібне, то зрозуміємо, що тут діє все той же старозавітній мотив: прагнення мати потомство за будь-яку ціну.

Отож, чи допустимо православному подружжю, що не має дітей, зважитися на штучне запліднення?

Методів штучного запліднення є багато. Вони разрізняються не лише за медичними характеристиками, але й за моральною суттю. І тому Церква ставиться до них по-різному. Не обов'язково, що все «штучне» є поганим і неприйнятним. Скажімо, бувають випадки, коли природнім чином зачаття не відбувається, але може відбутися штучне запліднення шляхом використання статевих клітин чоловіка, які вводяться в матку, і після цього у багатьох випадках народжується здорове дитя. В цьому випадку серйозних етичних чи моральних заперечень не виникає. Лікарі просто допомогли батькам. А ось використання в подібних цілях «донорського матеріалу» (донорської статевої клітини), з погляду Церкви, є абсолютно неприйнятним. Тому що при цьому суттєвим чином порушується цілісність і винятковість шлюбних відносин між двома людьми, чоловіком і жінкою: у них влізає хтось третій. Навіть коли донор назавжди і залишиться «анонімним», проте у дитини разом з «соціальним» батьком буде ще якийсь «генетичний», з яким він пов'язаний всією своєю спадковістю, але про якого ніколи не дізнається. Сучасні біотехнології дозволяють використовувати і донорські материнські клітини. Все це створює морально слизьку і двозначну ситуацію у відносинах між подружжям і дитиною. Хто його справжні батьки? Дізнавшись рано чи пізно про таємницю свого народження, чи не відчує вона мучительну кризу самосвідомості? І хіба не опирається моральне почуття такій ситуації, коли по світу ходять діти «донорів», плоть від їх плоті, кров від їх крові, але про їхню долю, навіть про саме їхнє існування постачальникам «генетичного матеріалу» нічого не відомо? Вони заздалегідь звільняються від будь-яких зобов'язань по відношенні до своїх нащадків, носіїв їх генетичних якостей.

Наскільки оправданим з православного погляду є зачаття дітей «в пробірці»? Адже при цьому ради того життя, котре потім імплантується матері, вбивають інколи біля десяти «запасних» ембріонів. Саме ця причина робить такі методи екстракорпорального заплідненя неприйнятними для Церкви. Тому що людина не має права вибрати одне з уже зачатих людських істот, одну з запліднених яйцеклітин для того, щоб саме їй дати життя, а інші знищити. При цьому зазвичай проводиться свого роду селекція – підбирають ті ембріони, котрі здаються перспективнішими, здоровішими, цілісними. Але хто дав нам право розпоряджатися людським життям, на якому б ранньому періоді воно у цей момент не знаходилось?

Теоретично кажучи, можливе запліднення однієї-єдиної яйцеклітини і її подальша імплантація в материнську утробу. Але у разі невдачі і цей єдиний плід гине. Крім того, лікарі практично уникають користуватися таким методом, тому що вірогідність успіху дуже мала. А процедура витягнення яйцеклітини є травмуючою для матері.

Разом з тим, гормональна гіперстимуляція, яку застосовують для одночасного отримання декількох яйцеклітин, також небезпечна для організму жінки. У цьому все більше переконуються лікарі.

У Соціальній концепції Української Православної Церкви сказано: «Етично неприпустимими, з православного погляду, є... всі різновиди екстракорпорального (позатілесного) запліднення, що припускають заготовлення, консервацію і навмисне руйнування «надмірних» ембріонів. Саме на визнанні людської гідності навіть за ембріоном заснована моральна оцінка аборту, засуджуваного Церквою». Якщо з'явиться можливість успішно використовувати екстракорпоральне запліднення без «запасних» ембріонів, то Церква залишається відкритою до обговорення цього питання. Якщо використовуються тільки власні статеві клітки подружжя, якщо не піддаються небезпеки знищення зачаті ембріони, то тоді, можливо, не буде принципових етичних заперечень. Подібна методика (коли використовуються тільки дві клітки, чоловіча і жіноча) вже існує, проте вона породжує серйозні проблеми медичного плану. Її пробували використовувати головним чином в тих випадках, коли статеві клітки чоловіка дуже слабкі. Якщо одну з них, фігурально виражаючись, проштовхнути крізь мембрану яйцеклітини, може відбутися зачаття. Але в подібних випадках, як з'ясувалося, народжується немало дітей з розладами розвитку. Спроби «перехитрити природу» часто приводять до поганих наслідків. Отже, бувають ситуації, коли краще всього «з покірністю прийняти свою бездітність як особливе життєве покликання».

Ще протиприроднішим є так зване «сурогатне материнство». Мова йде про те, що запліднену яйцеклітину (генетично вона може належати іншій жінці) виношує жінка, яка після пологів повертає дитину «замовникам». Як правило, складається відповідний договір на комерційній основі. У нашій країні така практика поки нелегальна, але у багатьох країнах вона вже регламентується законодавством. Навіть якщо жінка виношує чуже дитя не за гроші, все ж таки така методика залишається морально неприйнятною. Було безліч випадків, коли після пологів «сурогатна мама» відмовлялася віддавати виношену нею дитину. Це відбувається через те, що між матір’ю і немовлям вже під час вагітності встановлюється глибока емоційна і духовна близькість. Хіба можна так безжально травмувати почуття як жінки, так і дитини? Чому б подружжю, якому не допомагає лікування бездітності звичайними терапевтичними або хірургічними методами, не усиновити дитину? Адже тут відразу вирішуються дві потреби – потреба бездітних батьків мати дитину, яку вони любитимуть і про яку піклуватимуться, і потреба дитини, яка осиротіла або, ще гірше, залишилася сиротою при живих батьках, що потребує турботи і любові. Всиновити таку дитину є глибоко християнський вчинок!

А бажання мати дитину в генетичному відношенні хоч би наполовину «свою» майже неминуче затьмарює відносини між чоловіком і дружиною. Адже плодом їх союзу дитина все одно не стане. Вона з'явиться на світ в результаті якогось подружнього лукавства. Краще, якщо чоловік, наприклад, бездітний, прийняти його таким, який він є, не намагатися знайти йому підміну в особі донора. А усиновлена дитина є однаковою мірою генетично «нерідна» і для батька, і для матері. І разом з тим однаково рідна і улюблена, тому що вони її з обопільної згоди прийняли як від Бога. І в його обличчі зустрілися з Христом – пригадаємо Його слова: «Хто прийме одне таке дитя в ім'я Моє, той Мене приймає» (Мф. 18, 5).

Михайло Сивак,
кандидат богословських наук,
викладач догматичного богослів'я

Джерело: Церква.info



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:зачаття, штучне запліднення, діти з пробірки, безплідність, сурогатне материнство


Читайте також



Коментарі (0)
avatar