Хрещеник Коцюбинського, убитий соратниками сина Коцюбинського
Він народився у Чернігові, а вбитий у Карелії, в Сандормоху. 1904 – 1937. Біблійно трагічні тридцять три роки.
Марко Вороний. Син поета Миколи Вороного і хрещеник класика нашої літератури Михайла Коцюбинського. Йому сьогодні – 120 років. До речі, хрестили його в чернігівській Катерининській церкві.
Навчався у чернігівській гімназії і, як не дивно зараз, просився в армію Денікіна 1918 року. Очевидно, батько, український поет, вихованням сина не займався, раз той просився у білу армію, а не українську. Але й у російську революцію не пішов, на відміну від сина свого хресного – від Юрка Коцюбинського. До речі, до денікінців його не взяли – неповнолітній. А просився туди, мабуть, через двох своїх дядьків по матері, які були білогвардійцями.
До 1920 року він на Кубані, тоді повертається. У Чернігові, в збірнику «Голод» надруковані його перші вірші. Живе з батьком у Харкові, навчається в київському музично- драматичному інституті імені М.Лисенка. Далі праця над перекладами фільмів з російської на українську, а 1930 року виходять зразу 5 його збірок віршів для дітей і для дорослих – у 1932 році під модною на той час футуристичною назвою «Форвард». До речі, не в останню чергу через назву большевицька критика назвала його «типово буржуазним поетом». Щоправда, мабуть, дратувало пролетаріат і те, що Марко хизувався м’язами, любив дорогі цукерки і гарно вдягався. Мажором був, як на тодішні часи. Не забуває і про алкоголь, як і батько…
Перекладає з німецької (Рільке), французької (Бодлер), італійської (Бокаччо), ідишу (Гофштейн). Працює в московському журналі «Наши достижения», їздить по всьому Союзу, та дізнавшись про арешт батька – повертається в Україну.
Вже безробітний, вимагає звільнити батька. Система НКВС такого вже не пробачала – 1935 року його арештовують. Цинічно – в день народження. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1—4 лютого 1936 року засудив Марка Миколайовича Вороного до 8 років виправно-трудових таборів. Заслали у Кем, далі – на Соловки.
На жаль, допитами його зламали: Марко Вороний наговорив на багатьох. Так він «записав» у вороги Радвлади чернігівців, молодих літераторів В. Коновала, М. Ядченка, Ф. Кононенка, Ан. Лебедя, вже репресовану Ладю Могилянську; вони, мовляв, будучи «закінченими націоналістами», збиралися на квартирі «українського націоналіста, професора» Михайла Жука. Також наговорив, не витримавши тортур, і на Миколу Бажана, Максима Рильського, Павла Тичину, Юрія Яновського – про це пише професор Юрій Ковалів. Він також пише: «Морально надламаний поет назвав себе «зрадником», зізнався під диктовку оперуповноваженого особового відділу УГБ НКВД УРСР Бондаренка, що в стінах НКВД віддав «себе всього, яким я є, в руки пролетарського правосуддя». Марко Вороний -- не сильний духом, як Б. Антоненко-Давидович, В. Підмогильний, навіть Г. Шкурупій, "зламався" під садистським тиском енкаведистів, які знищували людину в людині. Йдеться не про засудження поета, а розуміння його трагедії, механізмів автократії із владною вертикаллю. Щоб ніколи такого не допустити».
Наступного після арешту року Марка Вороного судять вдруге – ухвалою «трійка» Ленінградського округу засудила його до розстрілу і 3 листопада 1937 року вирок виконали. Не помогли ні вірші на восхвалення большевиків, ні робота на Московщину, ні брехливі свідчення, написані під диктовку слідчих.
Вперше про Марка Вороного чернігівці почули на зібраннях товариства «Просвіта», в Будинку будівельників – доповідь робив Владислав Савенок. З того часу ні книг його не видано, ні іншим якимось чином не вшановано пам’ять загубленого українського таланту. Єдине – світлої пам’яті Ганна Арсенич – Баран у товстелезній хрестоматії «Література рідного краю» (2021) вмістила про нього розповідь з Вікіпедії та 4 вірші.
Звідти візьму один.
Слово
Настали ночі темні і глибокі,
І в тиші вогкій туляться сади.
Спадають німо в течію води
і листя, і зірки мільйони років.
Куди у тьмі не йди, не чутно кроків,
в таємній тиші губляться сліди…
А десь над вами, села і городи,
Підводиться Господень зір стоокий.
Так ми життя хвилинне проживем,
калейдоскоп одвічних наших тем
розіб’ється об чорну тайну ночі.
Одно лишає нам хаос розлук:
в широкій ніжності відкриті очі
і Слово, роджене з блаженних мук.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Марко Вороний. Син поета Миколи Вороного і хрещеник класика нашої літератури Михайла Коцюбинського. Йому сьогодні – 120 років. До речі, хрестили його в чернігівській Катерининській церкві.
Навчався у чернігівській гімназії і, як не дивно зараз, просився в армію Денікіна 1918 року. Очевидно, батько, український поет, вихованням сина не займався, раз той просився у білу армію, а не українську. Але й у російську революцію не пішов, на відміну від сина свого хресного – від Юрка Коцюбинського. До речі, до денікінців його не взяли – неповнолітній. А просився туди, мабуть, через двох своїх дядьків по матері, які були білогвардійцями.
До 1920 року він на Кубані, тоді повертається. У Чернігові, в збірнику «Голод» надруковані його перші вірші. Живе з батьком у Харкові, навчається в київському музично- драматичному інституті імені М.Лисенка. Далі праця над перекладами фільмів з російської на українську, а 1930 року виходять зразу 5 його збірок віршів для дітей і для дорослих – у 1932 році під модною на той час футуристичною назвою «Форвард». До речі, не в останню чергу через назву большевицька критика назвала його «типово буржуазним поетом». Щоправда, мабуть, дратувало пролетаріат і те, що Марко хизувався м’язами, любив дорогі цукерки і гарно вдягався. Мажором був, як на тодішні часи. Не забуває і про алкоголь, як і батько…
Перекладає з німецької (Рільке), французької (Бодлер), італійської (Бокаччо), ідишу (Гофштейн). Працює в московському журналі «Наши достижения», їздить по всьому Союзу, та дізнавшись про арешт батька – повертається в Україну.
Вже безробітний, вимагає звільнити батька. Система НКВС такого вже не пробачала – 1935 року його арештовують. Цинічно – в день народження. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1—4 лютого 1936 року засудив Марка Миколайовича Вороного до 8 років виправно-трудових таборів. Заслали у Кем, далі – на Соловки.
На жаль, допитами його зламали: Марко Вороний наговорив на багатьох. Так він «записав» у вороги Радвлади чернігівців, молодих літераторів В. Коновала, М. Ядченка, Ф. Кононенка, Ан. Лебедя, вже репресовану Ладю Могилянську; вони, мовляв, будучи «закінченими націоналістами», збиралися на квартирі «українського націоналіста, професора» Михайла Жука. Також наговорив, не витримавши тортур, і на Миколу Бажана, Максима Рильського, Павла Тичину, Юрія Яновського – про це пише професор Юрій Ковалів. Він також пише: «Морально надламаний поет назвав себе «зрадником», зізнався під диктовку оперуповноваженого особового відділу УГБ НКВД УРСР Бондаренка, що в стінах НКВД віддав «себе всього, яким я є, в руки пролетарського правосуддя». Марко Вороний -- не сильний духом, як Б. Антоненко-Давидович, В. Підмогильний, навіть Г. Шкурупій, "зламався" під садистським тиском енкаведистів, які знищували людину в людині. Йдеться не про засудження поета, а розуміння його трагедії, механізмів автократії із владною вертикаллю. Щоб ніколи такого не допустити».
Наступного після арешту року Марка Вороного судять вдруге – ухвалою «трійка» Ленінградського округу засудила його до розстрілу і 3 листопада 1937 року вирок виконали. Не помогли ні вірші на восхвалення большевиків, ні робота на Московщину, ні брехливі свідчення, написані під диктовку слідчих.
Вперше про Марка Вороного чернігівці почули на зібраннях товариства «Просвіта», в Будинку будівельників – доповідь робив Владислав Савенок. З того часу ні книг його не видано, ні іншим якимось чином не вшановано пам’ять загубленого українського таланту. Єдине – світлої пам’яті Ганна Арсенич – Баран у товстелезній хрестоматії «Література рідного краю» (2021) вмістила про нього розповідь з Вікіпедії та 4 вірші.
Звідти візьму один.
Слово
Настали ночі темні і глибокі,
І в тиші вогкій туляться сади.
Спадають німо в течію води
і листя, і зірки мільйони років.
Куди у тьмі не йди, не чутно кроків,
в таємній тиші губляться сліди…
А десь над вами, села і городи,
Підводиться Господень зір стоокий.
Так ми життя хвилинне проживем,
калейдоскоп одвічних наших тем
розіб’ється об чорну тайну ночі.
Одно лишає нам хаос розлук:
в широкій ніжності відкриті очі
і Слово, роджене з блаженних мук.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |