Чортоклен біля козацьких могил
Отець Ігор Шемяков - священик ПЦУ. Від імени козацького роду Клима Гузя вперше за останні сто років відвідав Голінку. Сходив до фундаменту Спасівської церкви, де хрестили його прадіда й діда - Клима й Олексія Гузя. Потім пішов на куток Гузівка, де вже нема жодного Гузя, але ще є шість гузівських хат. Походив по горбику, який залишився від дворища, з якого викинули на сніг його багатодітних предків 1929 року. Потім о. Ігор ламав чортоклен на Книшевому кладовищі - коло найстаріших козацьких могил.
Поруч із отцем Ігорем Шемяковим-Гузем - його вірна супутниця по життю, їмосць Світлана. Уродженка міста Кальміуське Донецької області. Власне, й сам нащадок голінських козаків Гузів - Ігор Шемяков - народився на Донеччині. І саме там 15 років служив Богу й людям у храмі Київського патріярхату.
Коли Москва запалила Донбас, до останнього був зі своєю паствою. Витягував трупи наших солдатів з Іловайського котла. Ходив на переговори до командирів російських військ - аби віддали загиблих. Потім жив під обстрілами і, лягаючи спати, щовечора прощався з рідними. Потім вивіз родину й хворого на ДЦП сина Станіслава до монастиря на Буковині. Потім забрав матір - оту пані Гузь, що ніколи не бачила Голінки, бо народилася у родині "розкуркулених".
- Ти шо, ковбасу купив? - перелякалася мати о. Ігоря, коли той у Чернівцях їй приніс поїсти. У рідному Калміуському, який залишився під окупацією, ковбасу було їсти не можна. Бо її робили з жахливих субпродуктів, від яких труїлися люди.
- Не бійтеся, мамо, це нормальна ковбаса, - казав їй о. Ігор. Їм, переселенцяи з окупованих територій, багато до чого треба було заново звикати.
Зараз у Чернівцях о. Ігор служить у невеликій деревяній церкві. Прогодувати родину з парахвії - важко. Тому він ще й працює.
Помагає син Станіслав. Попри важку хворобу, він проявився як талановитий програміст. Заробляє й допомагає батькам.
- Це в нього від Гузів, - каже о. Ігор. - Впертість і сила. Мій дід Олексій Гузь, коли комуністи забрали хату його батьків у Голінці, утік підлітком на Далекий Схід. Працював у порту й планував утечу в Америку. Але почув, що можна завербуватися на Азовсталь. На Україну. І поїхав туди. В Маріуполь. Там і зав'язалася наша родина Гузів, а моя мати вже вийшла заміж за сибіряка - Шемякова. Тому і я Шемяков. Тільки пишеться без апострофа, - сміється.
Найбільше дивується долі о. Ігоря його дядько - Віктор Акуленко:
- Ігорю! Як ти міг, народитися русскім та ще й на Донбасі, і стати священиком Української Церкви?
Тепер о. Ігорю здається, що він знає відповідь:
- Помічаю в собі риси, пояснення яким знайшов у козацькій родині Гузів... Треба розказувати молоді ЩО сталося з Голінкою і чому сьогодні війна.
У понеділок о. Ігор та його дружина Світлана вже будуть у Чернівцях. 14 жовтня - Покрова Пресвятої Богородиці. Його ждуть у церкві - буде урочиста літургія. Без нього - не відслужать...
Ростислав МАРТИНЮК
На фото: о. Ігор та їм. Світлана біля вцілілого фундаменту спаленої козацької Спасівської церкви Голінки на Марковичівці.
Поруч із отцем Ігорем Шемяковим-Гузем - його вірна супутниця по життю, їмосць Світлана. Уродженка міста Кальміуське Донецької області. Власне, й сам нащадок голінських козаків Гузів - Ігор Шемяков - народився на Донеччині. І саме там 15 років служив Богу й людям у храмі Київського патріярхату.
Коли Москва запалила Донбас, до останнього був зі своєю паствою. Витягував трупи наших солдатів з Іловайського котла. Ходив на переговори до командирів російських військ - аби віддали загиблих. Потім жив під обстрілами і, лягаючи спати, щовечора прощався з рідними. Потім вивіз родину й хворого на ДЦП сина Станіслава до монастиря на Буковині. Потім забрав матір - оту пані Гузь, що ніколи не бачила Голінки, бо народилася у родині "розкуркулених".
- Ти шо, ковбасу купив? - перелякалася мати о. Ігоря, коли той у Чернівцях їй приніс поїсти. У рідному Калміуському, який залишився під окупацією, ковбасу було їсти не можна. Бо її робили з жахливих субпродуктів, від яких труїлися люди.
- Не бійтеся, мамо, це нормальна ковбаса, - казав їй о. Ігор. Їм, переселенцяи з окупованих територій, багато до чого треба було заново звикати.
Зараз у Чернівцях о. Ігор служить у невеликій деревяній церкві. Прогодувати родину з парахвії - важко. Тому він ще й працює.
Помагає син Станіслав. Попри важку хворобу, він проявився як талановитий програміст. Заробляє й допомагає батькам.
- Це в нього від Гузів, - каже о. Ігор. - Впертість і сила. Мій дід Олексій Гузь, коли комуністи забрали хату його батьків у Голінці, утік підлітком на Далекий Схід. Працював у порту й планував утечу в Америку. Але почув, що можна завербуватися на Азовсталь. На Україну. І поїхав туди. В Маріуполь. Там і зав'язалася наша родина Гузів, а моя мати вже вийшла заміж за сибіряка - Шемякова. Тому і я Шемяков. Тільки пишеться без апострофа, - сміється.
Найбільше дивується долі о. Ігоря його дядько - Віктор Акуленко:
- Ігорю! Як ти міг, народитися русскім та ще й на Донбасі, і стати священиком Української Церкви?
Тепер о. Ігорю здається, що він знає відповідь:
- Помічаю в собі риси, пояснення яким знайшов у козацькій родині Гузів... Треба розказувати молоді ЩО сталося з Голінкою і чому сьогодні війна.
У понеділок о. Ігор та його дружина Світлана вже будуть у Чернівцях. 14 жовтня - Покрова Пресвятої Богородиці. Його ждуть у церкві - буде урочиста літургія. Без нього - не відслужать...
Ростислав МАРТИНЮК
На фото: о. Ігор та їм. Світлана біля вцілілого фундаменту спаленої козацької Спасівської церкви Голінки на Марковичівці.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |