Холодець, або ж - окрошка

Були ж часи... колись давно у селі їли холодець. Це той, що у совєцькі часи перекрутили на окрошку. А холодцем містяни почали наш захолод називати.

Бува бабуся накришить повну каструлю того холодцю, що аж через край виливається. І їмо усі, поки ложками по дну не почнем шкрябати.

А робилась вона із усього весняного. Особливо усі чекали, поки гурошник наросте. Трава така, що гурком пахне. Ото ту траву і кришили і кидали. буває бабуся вкришить гурошнику жменю, а пахне так, що аж голова крутиться і у скроні давить. А ще салат перший вилазив посіяний... поки тільки він і був... потім редиски трохи, якщо наросте і у стрілки не піде. На сироватці або на квасі березовому. Хто на чому, хто як, хто з чим... Але кришилось мисками, відрами, ночвами... І їли те все усі, хто ложку тримати міг.

А ще бабуся постувала і тому кидала замість чогось м'ясного - кільку у томаті. Холодець робився червоним і пах рибою.
А ми з дідом сварились і відсипали собі частину до того, як консерву бабуся накидає. Вкришимо собі ковбаси сухої городської або вареної товстої і матиляємо ложками.

Але... їсти треба холодець з глиняної миски і обов'язково дерев'яною ложкою. Щоб отой звук був. Щоб не дзиньк, а шкряб.

І щоб з ложки сьорбати. Набереш гущини, прожуєш. А потім обов'язково сьорб ріденького. І з чорним хлібом.
Ніколи на одній мисці не зупинялись. Їли, поки охота була їсти. З однієї миски, бо кожному окремо мисок ніхто не ставив. Хто встиг - той і наївся. Дивись, не прозівай.

І це була справжня весна. Без холодцю весни не бувало. Не могла вона бути, якщо холодцю ще не їли.
А потім гурошник грубішав, старів і ставав непридатним до їжи.

Так починалось літо. І у літа були свої власні страви... про холодець вже забували. До наступної весни.

Анатолій ЯРОВЕД