ХМАРОЧОСИ НА СВЯТИНЯХ
Олександр БРИГИНЕЦЬ — поет, прозаїк, журналіст, політик, депутат Київради від БЮТ, голова постійної комісії ради з питань культури і туризму. Народився 1962 року в Києві. Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики. Працював журналістом, редактором видавництва, на телебаченні, радником прем’єр-міністра. Автор багатьох книг поезії, лауреат кількох поетичних фестивалів. 1995 року створив і очолював Мистецьку Агенцію “Територія А”. Як поет-пісняр, спільно з відомими композиторами створив понад 100 пісень. — Пане Олександре, нещодавно у “Слові Просвіти” (ч. 22 за 2011 р.) в публікації “Орди Батия знову штурмують Десятинну” ми з Вами розповіли про ситуацію довкола нашої святині — Десятинної церкви Києва,на яку чомусь претендує Московський патріархат. . Продовжимо тему: як розвиваються події?
— Насамперед щодо так званої “каплички”, насправді — чималої церковної споруди, яку самочинно збудував Московський патріархат поруч із залишками Десятинної. З’ясувалося, що розташований поруч Музей історії незаконно надає церкві електричний струм. Я звернувся до прокуратури і КРУ з пропозицією з’ясувати, чи не використовуються державні енергоресурси для цього “монастиря”.
Звернувся також і до енергетичних служб, щоб перевірили стан електрообладнання в цій московській церкві. Виявилося, що ніхто перевірок протипожежного стану церкви не проводив, ніхто не несе відповідальності за протипожежний стан споруди. А пожежу в будівлі можуть використати церковники з провокаційною метою, для нагнітання ситуації. Про це я застеріг прокуратуру.
Загалом щодо долі Десятинної, поки що жодних рішень не прийнято. Єдине — я підняв старе рішення Київради про встановлення істинного віку міста Києва. А без серйозних досліджень Старокиївської гори встановити неможливо. І це має спонукати Інститут археології Академії наук до активізації досліджень і Десятинної, і території довкола неї. Лише після цього можна буде вирішувати подальшу долю церкви. На жаль, поки що археологічні дослідження призупинено через брак коштів. Дивно, що в нас на фінансування наукових досліджень коштів нема, а на якесь пропоноване Московський патріархатом “будівництво Десятинної” вони знаходяться.
— Чим найбільше доводиться займатися очолюваній Вами комісії Київради з питань культури і туризму?
— Опрацьовуємо величезну кількість звернень громадян. Наприклад, на Щекавиці, одній із легендарних гір, на яких був заснований Київ, почалися незаконні будівельні роботи, встановили паркан, і активісти захисту історичного Києва розвалили його. А міліція, замість того, щоб розбиратися із забудовниками, які незаконно почали роботи, почала розбиратися з активістами. На жаль, сьогодні не існує державної підтримки людей, які відстоюють культуру. Щодо конфлікту на Щекавиці зазначу: там було виділено близько 10 сотих землі під будівництво приватного будинку. Але забудовники знесли приблизно третину Щекавиці. Нещодавно нам вдалося отримати рішення для призупинення цього будівництва.
— Окресліть кілька найболючіших проблем гуманітарної сфери столиці.
— Перша глобальна проблема — забудова Києва. Вона пов’язана культурою, туризмом, охороною пам’яток. Ми знаємо жорсткі вимоги ЮНЕСКО припинити забудову Дніпровських схилів, історичного центру столиці, руйнування пам’яток. Але все триває й надалі.
На жаль, і команда Омельченка—Кучми, яка починала ці процеси, і команда Черновецького—Ющенка, яка могла їх зупинити, нічого не робили. Теперішня команда Попова—Януковича продовжує руйнацію старого Києва. Один із прикладів — спорудження на схилах Дніпра будинку, офісного чи торговельного центру, на даху якого буде вертолітний майданчик для президента. Інший приклад — під виглядом підготовки до Євро—2012 руйнують стару київську фортецю. Але Євро — це подія, яка швидко промине, а найбільша у світі земляна фортеця має залишитися назавжди.
Друга серйозна проблема столиці — стан культурних закладів. Досить зазначити, що в місті немає театрів, які були б побудовані за часів незалежності, хоча численність населення зростає. Завдяки переформатуванню деяких кінотеатрів нібито відбулося збільшення кількості театрів, але це просто прилаштовані будівлі, в яких театрам важко функціонувати повноцінно. Сьогодні будують лише театр на Подолі. Крім того, він руйнує весь краєвид Андріївського узвозу, та ще й роботи тривають роками.
А те, що немає приміщення для Музею історії Києва, який свого часу виселили задля розміщення там суду! В інших музеях бракує належної охорони, кондиціонерів, засобів пожежогасіння. Недостатньо приміщень для бібліотек. Не має власного приміщення бібліотека ім. Лесі Українки, центральна бібліотека Києва. Фондосховища розміщені в різних будівлях. Будинок центрального офісу давно продано, і лише суд не дозволив поки що виселити бібліотеку.
Додам до цього, що вже близько п’яти років ні фонди музеїв, ні фонди бібліотек не поповнювали за рахунок державного бюджету. Лише нещодавно бібліотекам виділили незначні кошти. Деякі бібліотеки закривають. Зовсім низька зарплата у бібліотечних працівників.
— Чималого розголосу набув замір із виселенням кількох музеїв із Лаври. Ваша комісія відстоювала ці заклади.
— І на цей момент прийнято рішення, що музеї залишаються в Лаврі. Почнімо з того, що ці міські музеї після передачі їх у державну власність були визнані непрофільними для Національного заповідника. Чому непрофільні, незрозуміло. Але було вирішено, що їх треба виселяти. Я , як і багато небайдужих людей, наполягав на тому, що виселені музеї потрібно переселити у придатні для них приміщення. Коли почали підраховувати, виявилося: щоб переселити музеї, потрібно близько двох мільярдів гривень на побудову приміщень для них. Таких коштів у міста, звісно, немає, і адаптованих приміщень, на жаль, теж. Тому з ініціативи нашої комісії було ухвалено рішення Київради: виселення музеїв можливе лише за умови, що їм буде куди переїхати.
— Зараз на обговорення винесено так звану Стратегію розвитку Києва до 2025 року. Ваші міркування щодо цієї Стратегії, зокрема щодо гуманітарної сфери столиці?
— Почнімо з того, що зараз одночасно розробляють два документи: Стратегія і Генеральний план розвитку міста. І ось у них дивовижні відмінності. Наприклад, Стратегія передбачає збільшення території площ і доріг Києва утричі, а Генплан — в 1,7. Коли я запитав у розробників Генплану, чому не хочуть збільшити ту площу втричі, вони відповіли, що це нереально. Або інше. Стратегія передбачає збільшення кількості житла в Києві в 1,5 раза, тобто за ці 15 років має “вирости” ще пів-Києва. Але при цьому Генплан передбачає, що кількість зелених зон залишиться такою, якою була. Що це означає? Те, що забудову вестимуть шляхом ущільнення.
Але вже сьогодні кожне будівництво, пов’язане з таким ущільненням, призводить до потужних акцій протесту. То до якого стану доведуть місто за 15 років таких “ущільнень”? Якщо ж ми збираємося в 1,5 раза збільшити кількість житла без ущільнень, просто зруйнувавши величезну кількість “хрущовок”, то це означає, що фактично площу житла доведеться збільшити удвічі, бо той житловий фонд “хрущовок” треба ж буде поновити.
Щодо гуманітарної складової Стратегії. Ось записали, що у п’ятеро (!) має збільшитися кількість музеїв. Якщо ми протягом багатьох років не можемо знайти приміщення для одного музею, то де взяти ресурси для побудови 150-ти нових? Кількість театрів планують збільшити у 2,7 раза! Як саме, коли ми один театр будуємо 10 років? Театр “Київ” перебудовують із кінотеатру теж уже багато років.
— То що це взагалі за “стратегія”?
— Вона має рекламний характер. Усе це задля того, щоб чиновники, голова міськадміністрації попіарилися разом із президентом. Щоб прості люди були в захваті: дивіться, мовляв, у нас є нова стратегія.
Натомість маємо новий головний біль. Ось до прикладу. Заплановано знести півгектара Ботанічного саду для розв’язки біля нового так званого “моста Кирпи”. Постійно доводиться вести війни за збереження міста.
Ось на вулиці Лютеранській вирізали дерева, щоб на частині шкільної території спорудити будинок. Дозволи виписані, нібито все законно. Оце вона і є, ота система ущільнення в дії.
— Пане Олександре, хочеться представити Вас як цікавого поета, митця. Ви говорите про масову культуру, до якої дехто ставиться скептично.
— Жодна культура не може бути повноцінною, якщо в ній не представлена масова культура. На жаль, сьогодні наша молодь уже не має масової української культури і виховується на зразках переважно російської чи американської музики. Але ж вона несе в собі чужомовні аспекти. Українська музика знову витіснена в альтернативну нішу, наприклад, важкої музики, тобто для елітної молоді. Натомість бачимо численні російськомовні проекти на кшталт “Фабрики зірок”. Тому заохотити українську молодь співати українською — таким було моє завдання тоді і, на жаль, це стало ще актуальнішим сьогодні.
— У нас же є якісь українськомовні пісенні конкурси…
— Так само, як є українськомовні газети, але скільки їх? Натомість масово виходять “Известия в Украине”, “Комсомольская правда в Украине”, “Сегодня”, “Факты” — все російськомовне. Ось так і українські конкурси: вони є і їх немає, бо вони не впливають на середовище.
— А телеекран у нас відомо який…
— Хіба що програма “Голос країни” на “плюсах”, де відсотків 40 українськомовної пісні. Все інше — переважно російськомовний матеріал. До речі, те, що у нас з’явилося так багато різних шоу, свідчить, що влада хоче відвернути увагу людей від наших глобальних проблем.
Щоб були радикальні зрушення на краще, треба змінювати стратегію держави, її керівництво на таке, що зрозуміє: не буває успішних космополітичних держав. Не варто серед космополітичних називати Америку, бо насправді США подає приклад, як саме культура служить зміцненню держави. В Україні ж таке засилля російських телесеріалів, що не здивуюсь, якщо завтра у кабінетах наших держслужбовців з’являться портрети Путіна, що фігурують у тих серіалах. І культура, і держава не можуть бути позанаціональними.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
(Газета “Слово Просвіти”,№ 33, 2011 р. В скороченні).
| Читайте також |
| Коментарі (0) |