Харчі на смітнику...
Бачу, що мій допис про харчі на смітнику викликав у багатьох обурення та нерозуміння.
Тому вирішив дещо пояснити:
1. Хто вирощує овочі - майже ніколи не вміє їх продавати. Через це продукція псується, гниє, втрачає товарний вигляд, а час іде. І коли власник вже розуміє, що треба було скинути ціну навіть нижче собівартості, щоб не втратити все, стає вже запізно.
2. В Україні майже ніде нема облаштованих майданчиків для продажу сільгосп продукції від дрібних виробників. Максимум що є - це кілька рядів хитючих столів, які називають прилавками. Все, що є більш-менш облаштованим - це все в оренді у постійних продавців та й облаштовані вони зазвичай за рахунок того самого орендаря.
3. У розпал сезону ціна падає у рази через перевищення пропозиції над попитом у рази. А щоб компенсувати ці коливання треба мати переробні підприємства. яких навіть на обрії нема. Нема навіть маленьких компаній, які б звичайний огірок скуповували для консервації. Нема навіть складів, де картоплю можна було накопичити для продажу взимку, про все інше навіть казати не варто, бо то радше фантастика, ніж очікування.
4. Покупці в Україні ще як не лякані звірі, не знають товару, не вміють обирати, не вміють торгуватись і не розуміють як складається ціна. Це призводить до того, що "он там дешевше" стає головним чинником в головах людей. Якість, відмінність сортів, об'єми, пакування, викладка, санітарні умови, рівень обслуговування і багато іншого просто ігнорується самим покупцем. Про сплату податків та навіть базарного збору (містового) ніхто навіть не замислюється, але обурюються, що щось не так і порядку нема.
5. Повага до праці іншої людини... тут дозвольте не стриматись... Оті пенсіонери, що мозок виносять своїм перемацуванням товару та пропозиціями купити два огірочка за третину ціни - це неможливо витримати. Я б їх...
І не треба казати, що вони виживають з останніх сил. Руки і роти в золоті, гаманці відкривають, так там грошей більше, ніж у пересічної людини на картковому рахунку. Розвертається і одразу купує ковбасу не дешевше 600 гривень за кіло. Але огірок дай і помідорку зваж найкращі за третину ціни, а перед тим передавить всю корзину і переверне все, що на прилавку викладене.
Окремо слід зазначити, що продаж через інтернет, тобто різні майданчики, соціальні мережи, месенджери і т.п. теж не дуже вирішує проблему. Бо ними ще користуватись треба вміти, а люди, які начебто купують... як це культурніше сказати... не дуже дотримуються домовленостей. Замовлять 2 кг помідорів і чекай їх пів дня, коли вони надумають забрати. І чи ще заберуть, бо передумати по дорозі - це звична справа наших людей. Та й чатувати в інтернеті ніхто цілодобово не зможе. І телефон тримати при собі, коли робиш щось у дворі чи на городі - не дуже то й зручно.
Тому й доходить ситуація до того, що хтось розчаровується у такому бізнесі, хтось злиться, хтось шкодує, хтось намахує покупця по повній... а хтось, якщо має здібності, сили та розум, а головне, натхнення - підлаштовується під умови. Але останніх одиниці і це скоріше виключення з правил, ніж звичне явище.
Анатолій ЯРОВЕД
Тому вирішив дещо пояснити:
1. Хто вирощує овочі - майже ніколи не вміє їх продавати. Через це продукція псується, гниє, втрачає товарний вигляд, а час іде. І коли власник вже розуміє, що треба було скинути ціну навіть нижче собівартості, щоб не втратити все, стає вже запізно.
2. В Україні майже ніде нема облаштованих майданчиків для продажу сільгосп продукції від дрібних виробників. Максимум що є - це кілька рядів хитючих столів, які називають прилавками. Все, що є більш-менш облаштованим - це все в оренді у постійних продавців та й облаштовані вони зазвичай за рахунок того самого орендаря.
3. У розпал сезону ціна падає у рази через перевищення пропозиції над попитом у рази. А щоб компенсувати ці коливання треба мати переробні підприємства. яких навіть на обрії нема. Нема навіть маленьких компаній, які б звичайний огірок скуповували для консервації. Нема навіть складів, де картоплю можна було накопичити для продажу взимку, про все інше навіть казати не варто, бо то радше фантастика, ніж очікування.
4. Покупці в Україні ще як не лякані звірі, не знають товару, не вміють обирати, не вміють торгуватись і не розуміють як складається ціна. Це призводить до того, що "он там дешевше" стає головним чинником в головах людей. Якість, відмінність сортів, об'єми, пакування, викладка, санітарні умови, рівень обслуговування і багато іншого просто ігнорується самим покупцем. Про сплату податків та навіть базарного збору (містового) ніхто навіть не замислюється, але обурюються, що щось не так і порядку нема.
5. Повага до праці іншої людини... тут дозвольте не стриматись... Оті пенсіонери, що мозок виносять своїм перемацуванням товару та пропозиціями купити два огірочка за третину ціни - це неможливо витримати. Я б їх...
І не треба казати, що вони виживають з останніх сил. Руки і роти в золоті, гаманці відкривають, так там грошей більше, ніж у пересічної людини на картковому рахунку. Розвертається і одразу купує ковбасу не дешевше 600 гривень за кіло. Але огірок дай і помідорку зваж найкращі за третину ціни, а перед тим передавить всю корзину і переверне все, що на прилавку викладене.
Окремо слід зазначити, що продаж через інтернет, тобто різні майданчики, соціальні мережи, месенджери і т.п. теж не дуже вирішує проблему. Бо ними ще користуватись треба вміти, а люди, які начебто купують... як це культурніше сказати... не дуже дотримуються домовленостей. Замовлять 2 кг помідорів і чекай їх пів дня, коли вони надумають забрати. І чи ще заберуть, бо передумати по дорозі - це звична справа наших людей. Та й чатувати в інтернеті ніхто цілодобово не зможе. І телефон тримати при собі, коли робиш щось у дворі чи на городі - не дуже то й зручно.
Тому й доходить ситуація до того, що хтось розчаровується у такому бізнесі, хтось злиться, хтось шкодує, хтось намахує покупця по повній... а хтось, якщо має здібності, сили та розум, а головне, натхнення - підлаштовується під умови. Але останніх одиниці і це скоріше виключення з правил, ніж звичне явище.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |