"Хай московське серце Росії половецькі пси роздеруть!"

1 лютого 1897-го в селищі Новоархангельське на Кіровоградщині народився Євген Филимонович Маланюк, поет, мистецтвознавець, літературознавець.

Як писав у спогадах Євген Маланюк: «матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові – життьову свою невдачу… З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси».

Учасник Першої світової війни. Сотник армії УНР, ад’ютант командувача Наддніпрянської армії УНР Василя Тютюнника. Після поразки Визвольних змагань назавжди покинув Україну.

В 1923-му виїхав до Чехословаччини, навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах. Входив до Ліги українських націоналістів, друкувався в журналі «Державна нація». У подальшому мешкав у Польщі, Німеччині, США.

З виходом першої збірки віршів «Стилет і стилос» (1925) зарекомендував себе як поет-націєтворець. Для якого головний ідеал – утвердження державності України.

Багато розмірковує про причини поразки УНР, гостро реагує на помилки минулого: «Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на чужину».

Високо цінував звитягу героїв Крут: «Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно – починається в нашім житті тип Новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам українськости ціхи справжнього, вже національного типу» (Євген Маланюк. Крути: Народини нового українця. 1941.).

У творах органічно поєднав традиції української та світової поезії з модернізмом доби, творив мистецьки неперевершену лірику, наповнену глибоким філософським змістом.

Йому належать слова: «Як в нації вождя нема, тоді її вожді поети!». А самого себе поет називав «імператором залізних строф».

Помер 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.

НА МОСКВУ!

Ми Київ здобули
Померли вороги
Хто сам іздох,
Кого ми задавили
А завтра – На Москву!
Вперед!

Ми взяли Київ, коловоротом
Відсутеніло пекельним криком.
Горбате сонце, кривавим ротом
горіло в небі сміялось риком.

Нездара чорна, лежала долі
Хто сам іздох, кого давили
В шаленім танці, скажені кулі
Од люті криком, од люті сили...
Вперед!

Ми взяли Київ, – під ліхтарями
Колише вітер вечірні хащі.
У чорній рамі, пекельній рамі,
Роздерте небо, роздерті пащі.

Ти, у кого і нерви – бандура,
В чиїм серці ридає раб, –
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто – на Муром –
Заграбоване граб!

Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім’я, –
Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, –
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Вперед!


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті