Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
Кернес повертає м'ясника Жукова незаконно
28-Лют-20 639 5.0 0
Заява щодо рішення Харківської міської ради перейменувати проспект Петра Григоренка

Український інститут національної пам’яті наголошує, що рішення Харківської міської ради щодо перейменування проспекту Петра Григоренка на маршала Жукова від 26 лютого 2020 року провокує війни пам’яті, ображає пам’ять про ветеранів Другої світової війни, є незаконним і не сприяє консолідації суспільства.

Це рішення порушує частину 6 статті 3 Закону України “Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”, що прямо забороняє присвоювати імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у Комуністичній партії та вищих органах влади Радянського Союзу. Георгій Жуков підпадає під дію цієї статті, оскільки обіймав низку керівних посад в СРСР, зокрема, був міністром оборони у 1955-1957 роках і членом Президії ЦК КПРС у 1957 році.

Інститут невідкладно звернеться до правоохоронних органів. Наполягатимемо на персональній відповідальності усіх причетних до порушення закону осіб.

Проголосоване рішення не має нічого спільного із належним вшануванням пам’яті про Другу світову війну. Адже замість поваги до учасників війни харківські можновладці займаються спекуляціями і протиставленням двох ветеранів війни – Петра Григоренка, генерал-майора Червоної армії, який водночас є всесвітньо відомим правозахисником, та маршала Червоної армії Георгія Жукова.

ДОДАТКОВІ АСПЕКТИ

Важливо зауважити, що Петро Григоренко має безпосередній стосунок до Харкова, адже він у 1929-1931 навчався в Харківському технологічному інституті (сьогодні - Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»).

Окремо слід зазначити, що в умовах військової та інформаційної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини української території спроби увічнення “маршала Побєди” Георгія Жукова також можуть бути використані в інформаційно-пропагандистській кампанії РФ. У такий спосіб країна-агресор може спробувати просувати міфи про “спільну історичну долю росіян та українців”, “Велику Вітчизняну війну”, що становить потенційну загрозу національній безпеці України.

Платитимуть за рішення, яке загрожує спровокувати конфлікт у прифронтовому регіоні, самі харків’яни. Йдеться щонайменше про понад 100 000 гривень, необхідних для заміни табличок.

Звертаємо увагу, що раніше вже публікувалася інформація про маніпуляції з голосуванням щодо назви проспекту, яке тривало наприкінці 2019 року, відтак це свідчить про низьку підтримку маніпулятивних рішень міської влади з боку харків’ян.

Разом із цією заявою оприлюднюємо поіменний список депутатів місцевої ради, які голосували за незаконне рішення, а також інших посадових осіб, причетних до його підготовки. Це допоможе жителям Харкова дати оцінку діям місцевої влади на найближчих виборах.

ДОДАТКОВІ ДЕТАЛІ

ЗА ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ПРОСПЕКТУ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА ГОЛОСУВАЛИ:
• Аббасов Фазіль Севіндікович
• Андрєєва Світлана Юріївна
• Аріх Ігор Володимирович
• Артикуленко Олексій Вікторович
• Бобейко Алла Євгенівна
• Богач Олексій Анатолійович
• Василенко Олександр Іванович
• Вельможна Ольга Іванівна
• Гагарін Віталій Вікторович
• Ганжа Віталій Степанович
• Головчанська Ганна Олександрівна
• Гунбіна Олена Володимирівна
• Гура Валентина Іванівна
• Долина Богдан Михайлович
• Долинський Юрій Григорович
• Дудука Сергій Васильович
• Жорник Андрій Михайлович
• Зінченко Володимир Анатолійович
• Зоценко Вячеслав Володимирович
• Ільєнко В’ячеслав Михайлович
• Ільєнко Надія Ільїнічна
• Казанжиєва Неллі Василівна
• Кернес Геннадій Адольфович
• Кітанін Віктор Олександрович
• Косінов Станіслав Анатолійович
• Котковський Володимир Романович
• Кочеров Олександр Миколайович
• Кривуля Віталій Євгенович
• Кудінов Андрій Сергійович
• Лобановський Олександр Ігорович
• Медведєв Юрій Ігорович
• Михайлов Габріел Миколайович
• Навроцький Олексій Олексійович
• Нехорошков Роман Борисович
• Новак Олександр Миколайович
• Новіков Сергій Сергійович
• Певнєв Валерій Сергійович
• Поздєєва Тетяна Геннадіївна
• Половинко Сергій Анатолійович
• Полозков Володимир Дмитрович
• Романенко Ігор Іванович
• Руденко Андрій Іванович
• Сирота Семен Борисович
• Терехов Ігор Олександрович
• Тимофєєва Надія Миколаївна
• Товкун Олег Миколайович
• Топчій Тетяна Василівна
• Тупіцин Володимир Миколайович
• Чичина Ольга Андріївна
• Чумаков Володимир Миколайович
• Шевченко Тетяна Миколаївна
• Щиров Олександр Сергійович

ДО ПІДГОТОВКИ ПРОЄКТУ РІШЕННЯ ПРИЧЕТНІ:
• Басараб В.М, директор юридичного департаменту Харківської міськради;
• Ільєнко В.М., голова Адміністрації Слобідського району Харківської міськради;
• Кернес Г.А., міський голова Харкова;
• Куделко С.М., к.і.н., директор Центру краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька Харківського національного університету ім. Каразіна;
• Нехорошков Р.Б., директор департаменту житлового господарства Харківської міськради;
• Терехов І.О., перший заступник міського голови Харкова;
• Топчій Т.В., голова Адміністрації Немишлянського району Харківської міськради;
• Сідоренко Ю.С., директор департаменту у справах інформації та зв’язків з громадськістю Харківської міськради;
• Хорошковатий О. В., начальник відділу з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища Харківської міської ради;
• Чечетова-Терашвілі Т.М., заступник міського голови, керуюча справами виконавчого комітету Харківської міськради.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

ЧОМУ ВАРТО ВШАНУВАТИ САМЕ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА

Петро Григоренко (1907-1987) — генерал-майор радянської армії, який став дисидентом; ветеран Другої світової війни, начальник штабу 8-ї стрілецької дивізії 4-го Українського фронту й всесвітньо відомий правозахисник.
Історик дисидентського руху, політв’язень і громадський діяч Василь Овсієнко називає Григоренка «першим представником радянського керівного класу, який ще в 1961 р. виступив проти партократії».

Петро Григоренко відстоював право депортованих кримських татар на повернення на батьківщину. Кримськими татарами шанується як один із національних героїв кримськотатарського народу. Був ідейним натхненником створення на основі дисидентського руху легальної правозахисної організації, що врешті привело також до появи в 1976 році Української гельсінської групи.

За опір радянській тоталітарній машині Петра Григоренка позбавили звань та нагород, переслідували, неодноразово арештовували, примусово лікували у психіатричних лікарнях. Він же активно виступав проти використання психіатрії у політичних цілях. Великою мірою завдяки Петрові Григоренку український правозахисний рух став відомим у світі.

ЧОМУ НАЗИВАТИ ГЕОРГІЯ ЖУКОВА «МАРШАЛОМ ПЕРЕМОГИ» НЕДОЦІЛЬНО

Георгій Жуков як воєначальник і людина — постать вкрай неоднозначна. Існує чимало даних, що він не рахувався з втратами, не беріг солдатські життя, але завдяки їм потрапив до пантеону радянських полководців і воєначальників періоду Другої світової війни як «зірка першої величини».

Після нападу Німеччини на СРСР, перебуваючи на посаді начальника Генерального штабу Червоної армії та члена Ставки Головного (Верховного) Командування, Жуков повинен був організувати відсіч армії Третього Рейху спочатку на Південно-Західному, а потім — на Західному фронті. Однак організовані ним контрудари не покращили становища, а призвели до розгрому військ. Відхід Червоної армії перетворився на втечу. Втрати у живій силі, озброєнні та військовій техніці були колосальними.

Наприкінці липня 1941 року його усунули з посади начальника Генерального штабу і призначили командувачем Резервним фронтом. Лише особиста прихильність Сталіна уберегла Жукова від долі розстріляного командувача Західним фронтом генерал-полковника Дмитра Павлова.

З жовтня 1941 до серпня 1942 року Жуков командував військами Західного фронту. 1942 рік виявився роком жорстоких поразок і величезних втрат. Жуков проводив безперервні наступальні операції, які завершувалися невдачею чи провалом. Наприклад, загальні втрати у Ржевсько-В’яземській операції склали близько 777 тисяч осіб — майже 75% від чисельності військ до початку операції. Найкривавішими стали дві Ржевсько-Сичевські операції — у серпні та в листопаді- грудні 1942 року. Небезпідставно рядові бійці дали Жукову прізвисько “Катафалк”.
Ще одна малоприваблива сторінка в біографії маршала — операція «Полярна зірка» (лютий- квітень 1943 року). Після прориву блокади Ленінграда він планував розгромити німецьку групу армій «Північ», звільнити Ленінградську область і створити передумови для успішного наступу в країни Балтії. Але операція завершилася провалом, а Червона армія зазнала важких втрат.

Влітку 1944 року Жуков координував дії 1-го і 2-го Білоруських фронтів в операції «Багратіон». Головні заслуги у проведенні успішної операції, в результаті якої від нацистів була звільнена територія Білорусі, Жуков присвоїв собі, фактично відібравши їх в інших, зокрема у командувача 1-м Білоруським фронтом Костянтина Рокосовського.

Дослідники вказують, що поза Другою світовою війною Георгій Жуков був причетний до ряду злочинних дій: мародерства під час окупації Східної Німеччини, придушення Берлінського повстання 1953 року та Угорської революції 1956-го. У 1954 році під його керівництвом відбулися сухопутні навчання на Тоцькому полігоні із застосуванням атомної бомби. Як наслідок – близько 30 тисяч військовослужбовців загинули від променевої хвороби. 1957 року Георгія Жукова зняли з посади міністра оборони через насаджування культу власної особи.

Український інститут національної пам’яті


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:УІНП, Харків, Петро Григоренко, Жуков, Кернес


Читайте також



Коментарі (0)
avatar