Каховська авантюра путіна
Подумалося: уявімо на мить, що спражніми оперативно-стратегічними задачами оцієї всієї «сво» було саме те, про що тільки й патякала путинська кліка з часу, коли Україна заблокувала для окупованого московією Криму поставки води, електроенергії й перекрила всі види наземного, повітряного та морського сполучення, тобто, з 2014-го року..
А не та маячня, яку оголосив путин в якості «цілей сво» перед самим повномасштабним уторгненням...
Тоді, задачами «сво» мали би бути:
1. Матеріяльного (фізичного) характеру, які досягаються переважно воєнним силовим шляхом:
- вода;
- електроенергія;
- суходільний «коридор»
і це все - для окупованого Криму, який без оцього всього обходився москві занадто дорого.
2. Нематеріяльна (політично-дипломатична), вирішення якої досягається переважно дипломатичним шляхом, а воєнні заходи носять допоміжний характер (посилюють переговорну позицію аґресора):
- ґарантування цілковитої безпеки і легітимності «новим надбанням».
Якщо це так, то вирішення перших трьох задач у найпростіший спосіб досягається шляхом воєнного опанування комплексом каховських гідротехнічних споруд, отриманням контролю над Каховським водосховищем, опануванням розташованою на його березі Запорізькою АЕС та окупацією смуги азовського узбережжя від р. Дніпро до Маріуполя шириною не менше 100 км разом з розташованими у цій смузі великими містами: Маріуполем, Бердянськом, Мелитополем.
Остання, четверта, задача вирішується «примусом до миру» українського керівництва.. В числі иншого й шляхом створення реальної воєнної загрози (або й захоплення) столиці..
В перші два-три тижні «операції», здавалося, що всі чотири головні задачі «сво», якщо вже не були вирішені (перші три задачі, окрім взяття Маріуполя, який, втім, уже перебував у облозі і його падіння було питанням часу), то мали ось-ось бути вирішеними (остання задача, після «стамбульських пропозицій» Арахамії виглядала, ну, дуже вже «ось-ось»).
Однак, нарід, Збройні Сили, Байден і Джонсон вирішили діяти «не за оманським сценарієм». І, попри те, що до середини травня 2022 всі три «матеріяльні» задачі «сво» були цілком вирішені, вирішення четвертої задачі постійно ускладнювалося неспинним жорсткішанням переговорної позиції української сторони, що було пов‘язано із поступовим нарощенням поставок Україні західного озброєння в рамках започаткованого Америкою формату Рамштайн..
Московитам не вдалося вплинути на цю ситуацією ані ескалацією бойових дій на Бахмутському напрямку, ані інтенсифікацією ракетних та повітряних обстрілів інфраструктурних об‘єктів у глибині українського терену, ані прямим терором цивільної соціальної та житлової інфраструктури. Безуспішними були й спроби зруйнувати широку міжнародну підтримку оборонних зусиль України.
Це все привело, врешті, до поточної ситуації, в якій шальки вагів наступу схилилися на бік України. (Не виключено, втім, що це є, насправді, тільки величезною містифікацією, в яку залучені купа організацій, людей, країн, інформаційних і матеріяльних ресурсів..)
Хай там як, але спільними зусиллями нам вдалося скласти у московитів ураження, що ми і здатні, і готові, і фактично розпочали вже (або ж ось-ось розпочнемо) наступальні дії з метою відвоювання тих «надбань», які, за думкою організаторів цієї масакри під абревіатурою «сво», були вже досить ґрунтовно «закріплені» попередніми воєнними заходами.. Це створювало реальну, в очах аґресора, загрозу того, що і якась частина з тих трьох, вже «вирішених» задач, могла опинитися там само, де і четверта - в категорії «хотєлок»...
Загроза набула такого масштабу, що в якусь мить московити «похитнулись розумом» і задля вирішення якихось оперативно-тактичних задач (ну, наприклад, усунення загрози проведення ЗСУ наступальної операції в районі Олешок або Голої Пристані) вчинили дію, яка перекреслила для них назавжди навіть теоретичну можливість вирішення щонайменше двох з їхніх чотирьох оперативно-стратегічних задач «сво». Адже, спуск води з Каховського водосховища, через руйнацію греблі, перекреслює сподівання московитів на «легку воду» для Криму, і ставить під великий сумнів працездатність ЗАЕС, тобто, «легкої електроенергії» для того ж Криму...
Це, якщо міркувати категоріями «миттєвого ефекту».
Якщо ж подивитися на кілька місяців у майбутнє, то виявиться, що і третя задача (суходільний коридор) стає все більш примарною. Адже приазовська 100кметрової ширини смуга землі - зона жорсткого степу, а місцями - напівпустелі і, навіть, пустелі. Не таємниця, що вода з Каховського водосховища живила не тільки Крим, а, і то більше, саме оці степові землі приозів‘я. Без «канальної» води вони мертві... При умові продовження нами активних деструкційних дій на кримському, маріупольському і бердянському логістичних «входах» у цю зону, вже через два-три спекотних літніх місяця, московити почнуть вмирати від обезводження прямо в шанцях. І без будь-яких «наступальних зусиль» з нашого боку їм вже за три місяці доведеться «зникнути як роса на сонці» з нашого Поозів‘я.
Більше того, наше повернення на узбережжя Озову дозволить нам так само активно і не менш деструкційно впливати на працездатність логістичного «входу» до самого Криму - Керченську протоку і міст.
Так, за півроку - рік, московити муситимуть «піти» і з Криму. Адже, вони там трималися з 2014-го винятково тому, що ми не обстрілювали Керч і летовища Криму. Зараз нам ніхто цього не заборонить робити..
Отже, попри, здавалося би, додатні тактичні наслідки, підрив каховської греблі перекреслює сенс всієї «сво» і «відкочує» московію щонайменше до кордонів 1991 року вже у одно - півторарічній перспективі.. Тобто, якби цього не зробили московити, це варто було би зробити нам.
Але мистецтво війни й полягає у тому, щоб примусити противника робити безглузді й шкідливі для нього ж самого вчинки, створивши враження, що ці вчинки є тактично вигідними для нього..
Або комусь із московського керівництва вже дуже-дуже кортить швидше переконати «упертого діда» путина закінчити цю його українську авантюру, аби не стало ще гірше. І він не знайшов ніяких кращих арґументів, окрім як позбавити цю авантюру будь-якого сенсу і можливостей бути успішною, спустивши в море каховське водосховище...
Сергій ШУМСЬКИЙ
А не та маячня, яку оголосив путин в якості «цілей сво» перед самим повномасштабним уторгненням...
Тоді, задачами «сво» мали би бути:
1. Матеріяльного (фізичного) характеру, які досягаються переважно воєнним силовим шляхом:
- вода;
- електроенергія;
- суходільний «коридор»
і це все - для окупованого Криму, який без оцього всього обходився москві занадто дорого.
2. Нематеріяльна (політично-дипломатична), вирішення якої досягається переважно дипломатичним шляхом, а воєнні заходи носять допоміжний характер (посилюють переговорну позицію аґресора):
- ґарантування цілковитої безпеки і легітимності «новим надбанням».
Якщо це так, то вирішення перших трьох задач у найпростіший спосіб досягається шляхом воєнного опанування комплексом каховських гідротехнічних споруд, отриманням контролю над Каховським водосховищем, опануванням розташованою на його березі Запорізькою АЕС та окупацією смуги азовського узбережжя від р. Дніпро до Маріуполя шириною не менше 100 км разом з розташованими у цій смузі великими містами: Маріуполем, Бердянськом, Мелитополем.
Остання, четверта, задача вирішується «примусом до миру» українського керівництва.. В числі иншого й шляхом створення реальної воєнної загрози (або й захоплення) столиці..
В перші два-три тижні «операції», здавалося, що всі чотири головні задачі «сво», якщо вже не були вирішені (перші три задачі, окрім взяття Маріуполя, який, втім, уже перебував у облозі і його падіння було питанням часу), то мали ось-ось бути вирішеними (остання задача, після «стамбульських пропозицій» Арахамії виглядала, ну, дуже вже «ось-ось»).
Однак, нарід, Збройні Сили, Байден і Джонсон вирішили діяти «не за оманським сценарієм». І, попри те, що до середини травня 2022 всі три «матеріяльні» задачі «сво» були цілком вирішені, вирішення четвертої задачі постійно ускладнювалося неспинним жорсткішанням переговорної позиції української сторони, що було пов‘язано із поступовим нарощенням поставок Україні західного озброєння в рамках започаткованого Америкою формату Рамштайн..
Московитам не вдалося вплинути на цю ситуацією ані ескалацією бойових дій на Бахмутському напрямку, ані інтенсифікацією ракетних та повітряних обстрілів інфраструктурних об‘єктів у глибині українського терену, ані прямим терором цивільної соціальної та житлової інфраструктури. Безуспішними були й спроби зруйнувати широку міжнародну підтримку оборонних зусиль України.
Це все привело, врешті, до поточної ситуації, в якій шальки вагів наступу схилилися на бік України. (Не виключено, втім, що це є, насправді, тільки величезною містифікацією, в яку залучені купа організацій, людей, країн, інформаційних і матеріяльних ресурсів..)
Хай там як, але спільними зусиллями нам вдалося скласти у московитів ураження, що ми і здатні, і готові, і фактично розпочали вже (або ж ось-ось розпочнемо) наступальні дії з метою відвоювання тих «надбань», які, за думкою організаторів цієї масакри під абревіатурою «сво», були вже досить ґрунтовно «закріплені» попередніми воєнними заходами.. Це створювало реальну, в очах аґресора, загрозу того, що і якась частина з тих трьох, вже «вирішених» задач, могла опинитися там само, де і четверта - в категорії «хотєлок»...
Загроза набула такого масштабу, що в якусь мить московити «похитнулись розумом» і задля вирішення якихось оперативно-тактичних задач (ну, наприклад, усунення загрози проведення ЗСУ наступальної операції в районі Олешок або Голої Пристані) вчинили дію, яка перекреслила для них назавжди навіть теоретичну можливість вирішення щонайменше двох з їхніх чотирьох оперативно-стратегічних задач «сво». Адже, спуск води з Каховського водосховища, через руйнацію греблі, перекреслює сподівання московитів на «легку воду» для Криму, і ставить під великий сумнів працездатність ЗАЕС, тобто, «легкої електроенергії» для того ж Криму...
Це, якщо міркувати категоріями «миттєвого ефекту».
Якщо ж подивитися на кілька місяців у майбутнє, то виявиться, що і третя задача (суходільний коридор) стає все більш примарною. Адже приазовська 100кметрової ширини смуга землі - зона жорсткого степу, а місцями - напівпустелі і, навіть, пустелі. Не таємниця, що вода з Каховського водосховища живила не тільки Крим, а, і то більше, саме оці степові землі приозів‘я. Без «канальної» води вони мертві... При умові продовження нами активних деструкційних дій на кримському, маріупольському і бердянському логістичних «входах» у цю зону, вже через два-три спекотних літніх місяця, московити почнуть вмирати від обезводження прямо в шанцях. І без будь-яких «наступальних зусиль» з нашого боку їм вже за три місяці доведеться «зникнути як роса на сонці» з нашого Поозів‘я.
Більше того, наше повернення на узбережжя Озову дозволить нам так само активно і не менш деструкційно впливати на працездатність логістичного «входу» до самого Криму - Керченську протоку і міст.
Так, за півроку - рік, московити муситимуть «піти» і з Криму. Адже, вони там трималися з 2014-го винятково тому, що ми не обстрілювали Керч і летовища Криму. Зараз нам ніхто цього не заборонить робити..
Отже, попри, здавалося би, додатні тактичні наслідки, підрив каховської греблі перекреслює сенс всієї «сво» і «відкочує» московію щонайменше до кордонів 1991 року вже у одно - півторарічній перспективі.. Тобто, якби цього не зробили московити, це варто було би зробити нам.
Але мистецтво війни й полягає у тому, щоб примусити противника робити безглузді й шкідливі для нього ж самого вчинки, створивши враження, що ці вчинки є тактично вигідними для нього..
Або комусь із московського керівництва вже дуже-дуже кортить швидше переконати «упертого діда» путина закінчити цю його українську авантюру, аби не стало ще гірше. І він не знайшов ніяких кращих арґументів, окрім як позбавити цю авантюру будь-якого сенсу і можливостей бути успішною, спустивши в море каховське водосховище...
Сергій ШУМСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |