Ювілей, який ніхто не святкує
100 років тому, 3 травня, 500 кілометровий кордон розділив Ірландський острів на дві країни.
Протягом тривалого часу він був джерелом нестабільності та численних терористичних атак, а потім - яблуком розбрату під час саги «Brexit».
Після війни за незалежність Ірландії те десятиліть протистояння, в 1921 році Лондон нарешті віддав Ірландію ірландцям. Але 6 північних графств лишив с складі Об‘єднаного Королівства на тих підставах, що їх населення зберігало вірність Короні та було абсолютно лояльним. Але головна причина - північ була протестантською і не хотіла об‘єднуватися та підкорятися дублінському уряду під владою католицького єпископату. Мешканці двох частин острову були дуже різними.
Формально, дві частини острова декларують бажання об‘єднатися, але ніхто не поспішає. Схоже на післявоєнну риторику боннського уряду ФРН. Більше того, Північна Ірландія набагато випереджала південну з економічної точки зору, тому її населення завжди виступало проти об‘єднання з нерозвиненою частиною острова. Лондонські політики протягом тривалого часу ігнорували проблему Ірландію. Поки їх не змусили реагувати терористи з ІРА. Вони домагалися об‘єднання незалежної Ірландії, якщо потрібно - силою.
Під час цієї боротьби ІРА вбивала та калічила британських солдатів та мирних мешканців, здійснювала теракти на всій території Британії, в 1984 році здійснила спробу вбити прем‘єр-міністра (Маргарет Тетчер не постраждала), а коли сторони сіли за сіл переговорів, кожен п‘ятий мешканець Пн.Ірландії мав родича, що загинув на війні. Край жорстокості поклала Белфастська угода 1998 року.
Крім того, в Республіці Ірландія в 1990-х сталися потужні зміни. Дублін став жвавим багатокультурним містом, а Ірландія - країною з низькими податками, центром багатьох міжнародних кампаній та процвітаючою заміжньою європейською країною. ІРА з її цілями виглядали якимось динозаврами, пережитками старої епохи.
Брекзіт став новою загрозою для мирного співіснування двох частин острову. По-перше, 56% мешканців Пн.Ірландії проголосували проти виходу з ЄС. По-друге, необхідно було вирішувати проблему єдиного сухопутного кордону Британії та ЄС. Щоб уникнути встановлення «жорсткого кордону» з митними пунктами на острові, Лондон погодився на кордон з Ірландським морем. Більше того, дебати щодо Brexit та подальші події спровокували нову дискусію та заклики до об‘єднання острова.
Але на даний час, соціологія свідчить, що як і 100 років тому, мешканці шести північних графств виступають проти об‘єднання з рештою острова. Попри це, ніхто сьогодні не святкує 100 років від народження Північної Ірландії.
Олександр ЛОМАКО
Протягом тривалого часу він був джерелом нестабільності та численних терористичних атак, а потім - яблуком розбрату під час саги «Brexit».
Після війни за незалежність Ірландії те десятиліть протистояння, в 1921 році Лондон нарешті віддав Ірландію ірландцям. Але 6 північних графств лишив с складі Об‘єднаного Королівства на тих підставах, що їх населення зберігало вірність Короні та було абсолютно лояльним. Але головна причина - північ була протестантською і не хотіла об‘єднуватися та підкорятися дублінському уряду під владою католицького єпископату. Мешканці двох частин острову були дуже різними.
Формально, дві частини острова декларують бажання об‘єднатися, але ніхто не поспішає. Схоже на післявоєнну риторику боннського уряду ФРН. Більше того, Північна Ірландія набагато випереджала південну з економічної точки зору, тому її населення завжди виступало проти об‘єднання з нерозвиненою частиною острова. Лондонські політики протягом тривалого часу ігнорували проблему Ірландію. Поки їх не змусили реагувати терористи з ІРА. Вони домагалися об‘єднання незалежної Ірландії, якщо потрібно - силою.
Під час цієї боротьби ІРА вбивала та калічила британських солдатів та мирних мешканців, здійснювала теракти на всій території Британії, в 1984 році здійснила спробу вбити прем‘єр-міністра (Маргарет Тетчер не постраждала), а коли сторони сіли за сіл переговорів, кожен п‘ятий мешканець Пн.Ірландії мав родича, що загинув на війні. Край жорстокості поклала Белфастська угода 1998 року.
Крім того, в Республіці Ірландія в 1990-х сталися потужні зміни. Дублін став жвавим багатокультурним містом, а Ірландія - країною з низькими податками, центром багатьох міжнародних кампаній та процвітаючою заміжньою європейською країною. ІРА з її цілями виглядали якимось динозаврами, пережитками старої епохи.
Брекзіт став новою загрозою для мирного співіснування двох частин острову. По-перше, 56% мешканців Пн.Ірландії проголосували проти виходу з ЄС. По-друге, необхідно було вирішувати проблему єдиного сухопутного кордону Британії та ЄС. Щоб уникнути встановлення «жорсткого кордону» з митними пунктами на острові, Лондон погодився на кордон з Ірландським морем. Більше того, дебати щодо Brexit та подальші події спровокували нову дискусію та заклики до об‘єднання острова.
Але на даний час, соціологія свідчить, що як і 100 років тому, мешканці шести північних графств виступають проти об‘єднання з рештою острова. Попри це, ніхто сьогодні не святкує 100 років від народження Північної Ірландії.
Олександр ЛОМАКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |