Яр Батог із Сосниці
Знову нестерпний біль. Знову непоправна втрата… В бою на Донеччині загинув за Україну наш друг і колега Яр Батог
«Ярчику, вечір п’ятниці. Може доробимо у понеділок?», - питаю з надією. «Ні, Маша, все що можна зробити сьогодні, ТРЕБА зробити сьогодні і не відкладати на потім!», - твердо відповідав мені Яр, дивлячись в блокнот зі списком завдань на сьогодні. І я знала, що він не відступиться. Бо Яр ніколи не відступав і не відступався.
Знаєте, є такі хлопці – розумні, з енциклопедією знань у голові, знанням двох мов, професійні в усьому, відповідальні та зібрані, цілеспрямовані, на яких завжди можна покластися і в роботі, і в житті. Із щирим серцем, чудовим почуттям гумору і чарівною усмішкою. Таким був наш Яр. А ще людяним, добрим, порядним і чесним. Другом та Колегою, який вірив у майбутнє України.
Ми навіть не здивувалися, коли 24 лютого він подзвонив з черги у військкомат і сказав, що іде захищати Україну. А перед тим, як поїхав в «учебку», ще встиг поволонтерити.
Яр воював на східному напряму. За 2 роки війни став командиром розвідгрупи. Дбав про свій підрозділ, як про родину: сам організовував збори на «мавіки», автівки. Приїжджав у відпустку та розповідав, як хоче взяти участь у реформуванні української армії. «Бо насправді ж ми зараз найсильніша армія в світі, маємо бути найкращі», - казав мені з усмішкою.
Цей хлопець із щирою усмішкою, яку я більше ніколи не побачу, був справжнім мужнім чоловіком, патріотом. За лічені дні до свого 27-річчя віддав життя за Україну. Поки не хочу вірити, що більше не почую його веселих та цікавих історій про мандрівки Колумбією та Африкою. Яр був життєлюбом, який прагнув вивчати світ.
Перед війною і навіть на початку вторгнення Яр мав всі шанси поїхати вчитися в США, бо подався на якусь круту програму та виграв стипендію. Але він обрав Україну, за яку не вагаючись пішов битися. Він завжди робив правильний вибір. Завжди вчиняв по совісті так, що його вчинки були для нас прикладом.
Коли загинув в бою мій брат, Яр написав мені слова співчуття і сказав: «Його жертва була точно недарма». Тепер я кажу ці слова про нього... Кажу їх вам… Бо хочу, щоб ви пам’ятали Яра – чоловіка із щирою усмішкою і добрим серцем, який віддав своє життя за нашу свободу.
Вічна Слава Герою!
Марія ЦАТУРЯН
«Ярчику, вечір п’ятниці. Може доробимо у понеділок?», - питаю з надією. «Ні, Маша, все що можна зробити сьогодні, ТРЕБА зробити сьогодні і не відкладати на потім!», - твердо відповідав мені Яр, дивлячись в блокнот зі списком завдань на сьогодні. І я знала, що він не відступиться. Бо Яр ніколи не відступав і не відступався.
Знаєте, є такі хлопці – розумні, з енциклопедією знань у голові, знанням двох мов, професійні в усьому, відповідальні та зібрані, цілеспрямовані, на яких завжди можна покластися і в роботі, і в житті. Із щирим серцем, чудовим почуттям гумору і чарівною усмішкою. Таким був наш Яр. А ще людяним, добрим, порядним і чесним. Другом та Колегою, який вірив у майбутнє України.
Ми навіть не здивувалися, коли 24 лютого він подзвонив з черги у військкомат і сказав, що іде захищати Україну. А перед тим, як поїхав в «учебку», ще встиг поволонтерити.
Яр воював на східному напряму. За 2 роки війни став командиром розвідгрупи. Дбав про свій підрозділ, як про родину: сам організовував збори на «мавіки», автівки. Приїжджав у відпустку та розповідав, як хоче взяти участь у реформуванні української армії. «Бо насправді ж ми зараз найсильніша армія в світі, маємо бути найкращі», - казав мені з усмішкою.
Цей хлопець із щирою усмішкою, яку я більше ніколи не побачу, був справжнім мужнім чоловіком, патріотом. За лічені дні до свого 27-річчя віддав життя за Україну. Поки не хочу вірити, що більше не почую його веселих та цікавих історій про мандрівки Колумбією та Африкою. Яр був життєлюбом, який прагнув вивчати світ.
Перед війною і навіть на початку вторгнення Яр мав всі шанси поїхати вчитися в США, бо подався на якусь круту програму та виграв стипендію. Але він обрав Україну, за яку не вагаючись пішов битися. Він завжди робив правильний вибір. Завжди вчиняв по совісті так, що його вчинки були для нас прикладом.
Коли загинув в бою мій брат, Яр написав мені слова співчуття і сказав: «Його жертва була точно недарма». Тепер я кажу ці слова про нього... Кажу їх вам… Бо хочу, щоб ви пам’ятали Яра – чоловіка із щирою усмішкою і добрим серцем, який віддав своє життя за нашу свободу.
Вічна Слава Герою!
Марія ЦАТУРЯН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |