реклама партнерів:
Головна › Новини › Невідома Україна

Ян Біксон — солдат революції

16-Сер-11 1491 0.0 0
"ЧК — краса та гордість Комуністичної партії".
Г.Є. Зінов’єв

Каральний меч партії більшовиків — Надзвичайна слідча комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та саботажем — на Чернігівщині була створена у березні 1918 року в м. Почеп, через три місяці вона була перетворена на Почіпську повітову НК, головою був призначений лівий есер Флігельман, після нього на цій посаді перебував Левін. Постановою Чернігівського губвиконкому «Черниговская губернская чрезвычайная комиссия» (ЧГЧК) була створена 1 жовтня, розповідають історики Олег Бажан та Вадим Золотарьов у книзі «Реабілітовані історією». Після захоплення Чернігова ЧК разом з іншими радянськими установами переїхали до Чернігова де й функціонувала до вересня 1919 р., адже у зв’язку з військовими діями перебувала у різних повітових містах Чернігівської області. Лише на початку 1920 року апарат ЧК повернувся до губернського центру.

Недовгий вік чекіста


Розміщений в Інтернеті довідник Комуністичної партії і Радянського Союзу повідомляє наступні дані (щоправда, вони потребують деяких уточнень) щодо голів Чернігівської губернської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем
Найбільш помітними з цього переліку чекістів виступають єврей Яков Лівшиц та латиш Іван (Ян) Біксон. Перший досить тривалий час перебував у лавах чернігівської ЧК, в тому числі і в якості заступника голови, другий також у порівнянні з іншими займав посаду великий проміжок часу, обидва були професіоналами своєї справи. Ким же були ці «солдати революції», які зашпорили до крові Чернігівщину?

Латиський стрілок


Біксон Іван Михайлович народився 8.11.1885 року у Вензельському повіті Курляндської губернії, у 1908 році засуджений за революційну діяльність до каторжних робіт до кінця життя.
Дивно, але маленька Латвія дала непропорційно великий «кадр» працівників апарату ВЧК-ОГПУ як у центрі, так і на місцях. Для значної частини населення Радянської Росії в роки Громадянської війни слова «латиш» і «чекіст» стали майже синонімами. «Свою роль у цьому масовому приході латишів у ВЧК зіграло й те, що другою особою у відомстві «пролетарської розправи» став Я.Х. Петерс, — пишуть дослідники А. Папчинський та М. Тумшіс, — який широко залучав до лав чекістів своїх товаришів і земляків, які пройшли важку школу соціал-демократичного підпілля в Прибалтійському краї, що мали досвід конспірації та участі в бойових дружинах 1905–1907 років.

Крім того, в центральних губерніях виявилося чимало робітників-латишів із сім'ями, які втекли від німецького наступу в ході Першої світової війни. Не маючи тут міцних коренів, замкнуті в свої земляцтва та організації, вони в своїй масі інстинктивно відкидали маріонетковий «національний уряд», створений німцями на їх батьківщині. У певному сенсі вони стали заручниками результату громадянської боротьби в Росії і пов'язували з перемогою червоних свою надію на повернення в рідні краї. Невдалий похід Червоної Армії в 1919 році в Латвії і спроба її «радянізації» тільки підсилили ці настрої...

Згадуючи латишів-чекістів, перш за все, на пам'ять приходять імена Я.Х. Петерса, М.Я.Лаціса-Судрабса, В.А. Стирне, К.М. Карлсона та інших із «залізної гвардії» Дзержинського. Але нікому з них не довелося побачити того, за що вони так люто боролися — червоного прапора над Ригою, адже всі вони загинули у кривавій м'ясорубці «єжовщини» 1937–1938 років».
У 1917 році Біксон був амністований, і протягом року перебував у лавах Червоної гвардії – елітному підрозділі більшовиків, у Москві, далі — нетривала служба в Червоній армії. І з 1918 року починає працювати у ВЧК.
Із 1920 року Іван Біксон розпраляється з куркулями в Україні. 1920 рік — завідувач Таємно-оперативного відділу Полтавської губернської ЧК, далі — голова Луганської повітової ЧК, голова Чернігівської губернської ЧК. Перебуваючи на посаді голови Чернігівської ЧК, Іван Михайлович переламав хребет чернігівським повстанцям-отаманам, використовуючи як силу, так і хитрість — засланих агентів на зразок Федора Гончарова. Далі досвідченого чекіста перекидають на найтяжчі ділянки. Ось Іван Михайлович перебуваючи на посаді голови Волинської губернської ЧК контролював неспокійний кордон із Польщею. Далі протягом 1923–1927 років — боротьба з басмачами-антибільшовицькими повстанцями і посада голови ГПУ при СНК Узбецької РСР.
Із 1928 по 1930 роки перебуває на Тамбовщині, де керує виселенням декількох десятків тисяч куркулів до Сибіру.

"Гарний комуніст у той же час і гарний чекіст".
В. І. Ленін

Від Сибіру до Білорусії


Доля Івана Біксона змінюється у 1931 році, коли вірний учень Дзержинського Леонід Заковський (Генріх Штубіс) стає полпредом ОГПУ по Сибірскому краю, який відразу ж, як тепер кажуть, «почав створювати свою команду». До себе він почав викликати в підлеглі друзів та колег, запросив він і Івана Біксона, який із 1931 року почав керувати новоствореним Сиблагом, який був створений на основі СибУЛОНа — «Сибірського управления лагерей особого назначения».
Окрім нього, до Сибіру Заковський викликав начальника спеціального відділення ПП В. І. Рінга, начальника Адміністративно-організаційного управління (АОУ) ПП В.І. Некраша, начальників Управління прикордонної охорони та військ ОГПУ ПП краю Н.І. Фідельмана та Ф.Г. Радіна.
«Центр Сіблага спочатку розташовувався в Маріїнську, а потім — у Новосибірську, виник у 1931 році», — пише С. Папков у книзі «Сталинский террор в Сибири».
Межі табору охоплювали територію Західного і Центрального Сибіру, але основна частина лагвідділів та ОЛП зосереджувалася в Кузбасі, в районах лісозаготівель, будівництва великих заводів та вугільних шахт.

Біксон господарював до 1932 року включно. За цей час його табір прийняв десятки тисяч селян разом із їхніми родинами як із самого Сибіру, так і з європейських областей, а також величезну масу людей, заарештованих ОГПУ в ході «очищення» міст країни від «декласованих елементів».
У квітні 1932 року «сибірська епопея» для Заковського, а отже, й Біксона завершується, його направляють до Мінська полпредом ОГПУ по Білорусії. Він забирає свою команду з Сибіру, і призначає підлеглих на нові посади. І.М. Біксон стає начальником Могилівського оперсектора, далі в 1934 році — голова Спеціальної колегії Верховного Суду Білоруської РСР. Тут команда Заковського розвернулася! Фабрикації справ, розкриття нових «контрреволюціонерів» і розстріли, розстріли…
Але не встиг чи не захотів попрацювати Іван Біксон, тож і пішов невдовзі після призначення на пенсію. Це врятувало його. Коли в 1939 році розпочався процес над Іваном Єжовим, колишнім наркомом НКВС СРСР, людиною, що тримала в «єжових рукавицях» весь радянський Союз, йому було інкриміновано підготовку державного перевороту та розстріляно, разом з ним пішли на той світ і чимало його поплічників, у тому числі й пенсіонер Іван Михайлович Біксон, який мешкав у Мінську.
Згідно з даними білоруського «Меморіалу», його було заарештовано 29 січня 1939 р. Обвинувачений за ст. УК БРСР, агент латвійської розвідки.
Вирок: справа припинена у зв’язку зі смертю, помер 10.02.1939 р. у тюрмі. Реабілітований 26 квітня 1967 року.
Ненабагато він пережив українських отаманів, центральноазіатських басмачів, яких знищував.

Олександр ЯСЕНЧУК





Коментарі (0)
avatar