Якого Путіна потребує Росія

Щойно ЗМІ оприлюднили дані останнього опитування Інституту Геллапа про ставлення американців до Росії. Виявилося, що 36% громадян США сприймають Росію «вкрай негативно», а ще 41% ставиться до неї «в цілому негативно». Позитивно до Росії налаштовані 22% респондентів.

А ось дані іншого опитування, проведеного за кілька місяців перед тим, у серпні-вересні 2020 року, в іншій країні. Тут погано або дуже погано ставляться до Росії 42% і стільки ж – 42% добре або дуже добре. Ще 16% не визначилися. Ця інша країна – Україна.

Я не знаю, що ще має відбутися після анексії Криму, агресії на Донбасі, загибелі тисяч наших співгромадян, щоб ставлення до Росії змінилося.

Найкраще визначення їй на моїй пам᾽яті дав на одній конференції, яку проводив Центр дослідження Росії, наш визначний дипломат і правник, посол Володимир Василенко: «Росія – екзистенційний ворог України».

«За долгую историю России// Ни одного хорошего царя», – написав колись київський школяр, товариш моєї юності Леонід Кисельов.

А перший президент незалежної України Леонід Кравчук вважає, що реальним ворогом України є Путін, а не Пушилін. І шанований мною журналіст Віталій Портников припускає можливість іншої Росії без Путіна («це була б нормальна країна для нормальних людей…»).

У тому то й справа, що ні. Згадаймо інші соціологічні дослідження – як зростав рейтинг Путіна після загарбання спершу грузинських територій, а згодом українських. Згадаймо списки улюблених діячів росіян, які незмінно очолює Сталін, а за ним ідуть Пьотр Перший, Іван Грозний і той же Путін. Це не Путін такий, це Росія така, що потребує Путіна як виразника своїх імперських інтересів. А якщо й замінить цього Путіна, то на нового, байдуже, під яким прізвищем:

У мокшанським болоті багато століть

Жаба підла й бридка у короні сидить,

«Поцілуй мене!» – просить зухвала.

Різні Трампи й Макрони з далеких широт

Цілували її закривавлений рот,

Та принцесою жаба не стала.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
Главком