Якби не активісти...

Щастя Арестовича, що всі активісти зараз зайняті трошки іншим і не мають часу надрати його нарцисистську сраку. А якби він цікавився Україною трохи більше, ніж своєю зачіскою, то знав би, що:

—Якби не активісти, то не було б половини реформ, які так сяк впроваджуються всі останні роки, і, в тому числі, завдяки яким ми зараз радіємо майбутньому статусу кандидата на вступ до ЄС.

—Якби не активісти, то українська культура захоплювала б і вражала в парі приватних майстерень і поетичних кав'ярень, а не на головних майданчиках Заходу.

—Якби не активісти, то кількість відвертих українофобів, типу Табачніка, при владі була б такою, що сам Арестович в ній загубився б.

—Якби не активісти, то Янукович не лише досидів би свою каденція, а преобрався б і на другу.

Бо багатьма своїми успіхами і невпинним рухом в бік західної цивілізації Україна завдячує саме активістам, які виходили на протести, робили революції, проштовхували законопроєкти, кричали про порушення прав і свобод. Які буквально потом і кров'ю будували державу. І якби не активісти, то пан Арестович так і знімався б у третьосортних серіалах чи розбирав психологічні проблеми домогосподарок, а не збирав десятки тисяч лайків на відосах про війну. Бо ніякої війни не було б, адже якби не активісти, то й держави в нас вже не було б.

Юрій БАРАБАШ