Головна › Новини › ПОГЛЯД
Як народжуються легенди
16-Трав-20 414 5.0 1
(Історія одного прізвиська).

Десь так році в 2006 чи 2008-му робили капітальний ремонт Московської траси і міст через Сейм біля Батурина демонтували, а понтонний ще не навели. Проте мені край потрібно було в Короп і я шукав об'їздні шляхи. Хтось підказав мені, що через Сейм є ще один місток і коли їхати через Конотоп, то рухаючись на Чорноплатове, можна по тому містку переїхати Сейм. Ми з дружиною ризикнули і по водійському атласу подались манівцями.

Якось ми таки втрапили на Чорноплатове і рухаючись дивним чином спланованим селом (це окрема розповідь), виїхали до Сейму і по тому містку вузеньку в цих місцях притоку Десни перетнули. А перетнувши. потрапили в село Озаричі. Назва мене просто зачарувала. Я вже тоді обмізковував майбутню книгу про Короп - Хоробор і Озаричі, село над Сеймом, вчепились в мою пам'ять, мов кліщ. Врешті-решт все звелося до того, що головний герой роману "Відступник" отримав прізвісько Озарич, а Сейм біля того містка став місцем дії роману в його епілозі.

Ті, хто роман читав, уже здогадалися про що я веду мову. Для решти викладаю короткий уривок:

"Ніч минула спокійно. Сивер, якого сторожа збудила, щойно на передвранішньому небі з’явився Хорс, добре відпочив, от тільки поранене стегно за ніч трохи підпухло і обмежувало рухи, проте він тим не переймався – рана була з легких, траплялося, що на таку він, часом, і уваги не звертав. Він якийсь час шкутильгав, відчуваючи біль, а потім розходився і до світання про рану майже й забув. Коли настав час збиратися в путь, звільнені ним бранці усією купою підійшли до нього:

– Озаричу, – у пояс вклонившися йому, мовив найстарший – кучерявий та білявий Оглендя, з Вороніжа: – тут таке діло... Ти вже ж не гнівайся на нас... Ми увечері радилися, доки ти спав і ось що ми тобі сказати хочемо... Вирішили ми усі... ну, майже усі, – поправив він себе, – тута десь залишитися.

– Як це – „тута”? – здивувався Сивер.

– А ото ж так – тута, – вів своє Оглендя. – Нема за чим нам вертатися. Чи боярин, чи рядович скажуть: утік. Ще й татем тебе зроблять. І немає ж там ні в кого нічого – усе на виру пішло чи рядовичі позабирали. Знову в обельні холопи, чи що? Тож вирішили ми тута десь... Може ця земля вільна, а ні - то в місцевого роду дозволу спитаємо тут осісти...

Раптом зашуміли усі, молодики і дівчата, заговорили навперебій один одному:

– Ми й попарувалися вже!

– Весь поставимо нову, житимемо купно!

– Не гнівайся на нас, Озаричу! Ми тебе до скону не забудемо! Ми усі віднині – Озаричі...

А хтось ще й вигукнув:

–Залишайся з нами Озаричу! Старійшиною будеш! Заживемо не гірше, аніж понад Десною!"

Роман недаремно має підзаголовок "Легенда Сіверського краю" - а як інакше? Не документальний же він:)) А навіщо я про це розповів? Та переглядаючи двічі вже демонстровану мною польську мапу сіверських земель ХV століття, побачив по сусідству з Хоробором присеймівське поселення Ozariczi (Озаричі). Усміхнувся, згадав давню подорож і те, як родилась в моїй уяві легенда і схотів розповісти вам. Така от історія:))

Володимир ВОРОНА


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Володимир Ворона, прізвиська, Хоробор, легенди


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
0
1
Ще цікавіша назва Воргол. Колись це було місто. А зараз? Як зберегти?
avatar