Як я не виступив...

Бути відпочивальником добре. Якщо на це благо ніхто не зазіхає. В санаторіі дізналися, що відпочиває письменник. Культорг знайшов мене біля фітобочки.

«Може, виступите в нашому клубі. Розкажете щось відпочивальникам».
«Наприклад?»

«Наприклад, про те, як пишете. Це ж цікаво».
«Повірте, нічого цікавого. Дістаєш ручку, папір, згадуєш слова і записуєш. Потім тихо радієш, що тобі самому не треба це читати».

«Тоді почитаєте своі вірші».
«Я не пишу віршів».

«Чому?»
«Рими важко даються. Вірші виходять ні білі, ні чорні. Якість сірі. Зовсім не для курорту».
«Розумію. Можемо провести вечір у форматі запитань-відповідей. Вони будуть запитувати, а ви відповідати».

«А якщо лінуватимуться запитувати?»
«Гадаєте?»

«Це ж відпочивальники. Від них всіляке можна чекати. І не чекати».
«Чи я не знаю...»

«Але є вихід, - кажу. - Можу запитувати я, а вони відповідатимуть».
«А про що будете питати?» - насторожився культорг.

«Про різне цікаве для них. Про ціну на путівки, про умови відпочинку, про ефект від процедур, про харчування, про організацію дозвілля, побажання адміністраціі...»
«Знаєте, ці теми не зовсім підходять для вечора відпочинку. Відпочивайте собі, а ми, напевно, запросимо лектора. Тут один давно проситься розповісти про паразитів...»

«Письмо щоденне».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ