Як греко-католик, вам скажу...

Я от подивився літургію Епіфанія в Лаврі і як грекокатолик, який чи не єдиний хто серед вас ходить в церкву, маю що сказати.

Почнемо з мого улюбленого - антропології.
Всі диякони і протодиякони(чи як вони називаються) і прислужники мають дуже гарний вигляд. Бороди мінімальні і філігранно підстрижені. В очах відсутній фанатичний вогонь православної езотеричної догматики. Відкриті і розумні обличчя. А той чувак в чорному капелюсі, з вибритою головою і більшою акуратною бородою взагалі мені нагадує якогось монаха з древнього Чернігова, який просто зараз вихопить меч і піде на басурман. Абсолютно класичний український типаж, ще й голос такий глибокий в нього як пітьма в яку відправлають "музикантів" с раждєственскага сачєльніка наша непереможна піхота в Соледарі.

Друге - сама служба власне. Мова, наголоси і її зміст АБСОЛЮТНО нічим не відрізняється від служби в греко-католицькому храмі. Я коли слухав його проповідь відчув себе ніби в своїй церкві. Ти просто дивишся на Епіфанія, на весь той клір і відразу розумієш, що перед тобою українці. Красиві, міцні, акуратні, з бархатним баритоном філігранної української мови і з відкритими обличчями і чистими серцями.

Ну і сам Епіфаній. Розумна, розважлива, красива людина. Українець і християнин. Я поясню. Я дуже дякую йому(і не тільки), що наша церква не проповідує ненависть у відповідь. Адже це дуже легко, ще й в часи таких випробувань, скотитись до рівня врога. Я вам скажу так, якщо ваша церква пропагує атаку на щось, тоді це перша ознака того, що Бог її покинув. Бо єдине, до чого церква може закликати атакувати - це до атаки самого себе, своєї слабкості, тупості, захланності, ненависті, заздрості і нікчемності. Бо церква це завжди оборона, а не напад. Оборона віри, народу, Держави і правди.

І те, що ми не скочуємось в ненависть на рівні духовних інституцій це дуже добре.

Епіфінаій і Св'ятослав майже ровесники. Два розумних, освічених і красивих українця які стали на чолі головних церков в часи найвищих випробувань. Тому далі тільки Єдина Помісна Церква, яка об'єднає всю нашу націю, і віруючих і атеїстів, в єдину спільноту з єдиними цінностями і єдиною метою - вирватись з пітьми московитського неуцтва і доєднатись до світової спільноти розумних та успішних людей.

Ну і ще. Коли в кінці служби вони всі заспівали "Нова радість стала", колядку яку я знаю з пеленок, я відверто чуть не заплакав. Просто захотілось обняти кожного присутнього на тій службі, бо стало очевидно наскільки ми єдині і однакові. Я просто виріс на цій коляді. Як дасть бог, на ній виростуть мої діти і внуки. А коли поруч побачив дівчат і хлопців в гуцульських строях то взагалі поплив.

Так, ми втрачали Україну в наших територіях і людях, але одночасно знаходили її в своїй мові, культурі і церкві, в тому, без чого ці території будуть пусті і нікому не потрібні. В тому, без чого так вгризатись в кожен сантиметр цієї святої землі не було б жодного сенсу.

Ми віднаходимо себе, друзі. І хай ті, хто став нам на заваді цього процесу - зникне навічно під звуки колядок Хаймарсів і під ударами сталевої піхоти в Бахмуті.
Не забудемо кожного, хто вже віддав своє життя за цю мету.

Христос ся Рождає.
Слава Україні!

Дмитро ГЛАДУНЕЦЬ