Я б на пенсію пішов…
На працюючого – два пенсіонери. Про дефіцит коштів Пенсійного фонду нині всім відомо. Щоб якось закрити діру, держава бере гроші з бюджету і передає до Пенсійного фонду. Одним словом, забирає гроші в лікаря, вчителя, вченого, культпрацівника, військового і спрямовує їх пенсіонерам. З моральної точки зору це може й правильно, а з позиції економіки є цілковитим абсурдом. Але держава ось уже кілька десятиліть змушена жити за цим абсурдом. Прирікаючи на злиденне існування як бюджетників, так і пенсіонерів. До речі, найкраще живеться пенсіонерам у Швеції. А от Україна за рівнем забезпеченості пенсіонерів займає аж 66 місце з 91 держави.
На Чернігівщині на одного працюючого припадає аж два пенсіонери. Причина прозаїчна: демографічна ситуація з кожним роком ускладнюється. Це у 50-60-х роках спостерігався так званий бум народжуваності, коли в багатьох родинах було по 2-5 дітей. Тепер ті люди масово виходять на пенсію. Над Пенсійним фондом нависає все більша катастрофа.
Невисокою є народжуваність і в багатих державах. Вони змушені піднімати пенсійний вік до 70-и і більше років. З тією лише різницею, що далеко не всі люди працюють до названого терміну, а пенсії отримують у десятки разів вищі, ніж в Україні. Пенсіонери там є заможними людьми, які не горбатяться на городах, не стоять на базарах, а подорожують по світу, відпочивають у санаторіях і пансіонатах, тобто сповна насолоджуються життям. Переважна ж більшість українських пенсіонерів живе за принципом: «Доїдаємо, допиваємо, доношуємо». Як вийти з цієї ситуації?
У трьох рівнях.
Директор-аудитор відомої страхової компанії Василь Мельниченко, виступаючи на «круглому столі» у Мені заявив:
«Не всі українці знають, що в нас трирівнева пенсія. Законодавство не ідеальне. Адже враховуючи існуючі рівні зарплат, не кожна людина зможе відкрити собі персональний пенсійний рахунок. Але дехто таки зможе: підприємець, фермер, високооплачуваний найманий працівник. То в чому ж різниця між традиційною системою пенсійного накопичення і новою системою? Досі в Україні діяла і продовжує існувати солідарна система, коли всі відрахування йдуть у загальний котел. У 70-х роках, коли на одного пенсіонера було до трьох працівників, система діяла. Нинішня ситуація є іншою. З 2002 року людина має право відкрити пенсійний рахунок і накопичувати ту суму, яку може собі дозволити. На ці кошти нараховується інвестиційний дохід. Якщо людина пішла з життя, то всі накопичені кошти з персонального рахунку залишаються спадкоємцям. Якщо ж залишила роботу, то іде виплата додаткової пенсії, незалежно від державних нарахувань. Приміром, держава дала чоловіку 1,1 тис.грн., а з персонального рахунку він отримує ще 1,5 тис.грн. Тобто, пенсія складається з двох частин. А у прийнятому проекті Закону пенсія вже буде складатися аж із 3-х частин: соціальної мінімальної, загальнообов’язкової накопичувальної, яка буде переходити на загальнообов’язкове недержавне пенсійне забезпечення і третє – це добровільні накопичення, які людина склала сама.
Довіряй лише перевіреним.
Виникає запитання: це ми чули. Нас часто обдурювали і ми вже не знаємо, в якому недержавному пенсійному фонді варто відкрити персональний рахунок, щоб було надійно. І чим відрізняється система пенсійного страхування від банківської?
Критерій тут один: пенсійно-страхова компанія – це інший фінансовий інститут, ніж, приміром, банки чи ринок страхування авто. На ринку пенсійного страхування зареєстровано Держкомфінпослуг і отримали безстрокові ліцензії від держави на недержавне пенсійне страхування лише 20 компаній. А на ринку банківських послуг працює близько 300, на ринку страхування автомобілів, майна – близько 600 компаній. Чому така різниця? Бо є дуже жорсткі норми по контролю за діяльністю, норми статуту, резервного капіталу. Держава чітко сказала: «Я не можу забезпечити вас достойними пенсіями, буде лише мінімальна. Але я скопіювала закон, який є в усіх країнах і норми державного контролю». З 20 страхових компаній 90 відсотків – це великі інститути, які входять до двадцятки найкрупніших фінансових інститутів світу і вони не прийшли в Україну на один день, об взяти гроші і втекти. Компанії проходять чіткий аудит. І якщо вони виходять на Варшавську чи Лондонську біржу, де продають свої акції, то це свідчить про повну прозорість компаній.
Вибір фінансового інституту можна робити, коли є повна і достовірна інформація. У програмі недержавного пенсійного забезпечення є дві дії: період накопичення і період виплати. Людина платить тільки собі. Якщо ми кажемо «страхування», то я кажу «на всяк випадок». Чим це відрізняється від депозиту? Приміром, людина проплачує страховий внесок 3 тисячі гривень. Їй було 40 років, вона взяла термін страхування на 20 років. Отримує інвестиційний дохід від сум, які виплачує – 18 відсотків річних. За 20 років накопичила 60 тисяч гривень плюс відсотки.
Страхова компанія щорічно пропонує страхувальнику збільшення розміру страхових сум шляхом збільшення страхового внеску на коефіцієнт, який розраховується з урахуванням рівня інфляції в країні. Розмір страхової суми індексується не тільки за накопиченням, але й за додатковим покриттям. Наприклад, чоловік вирішує через 20 років забезпечити собі добру пенсію. Необхідна сума становить приблизно 200 тисяч гривень. Термін накопичення складає 20 років, щорічний страховий внесок – 10 тисяч гривень. Заощаджуючи приблизно 27 гривень на день, можна легко змінити своє життя на краще.
У період накопичення, якщо людина заплатила три тисячі гривень і сталося лихо – вона померла, то вигодонабувач отримає 60 тисяч гривень. При отриманні травми, потерпілий матиме надійний захист. Приміром, на одному об’єкті чоловіку травмувало око, соціальний фонд йому виплатив лише 1200 гривень, а недержавна система страхування – 28 тисяч гривень. Є різниця?
У пенсійному свідоцтві записується: територія дії – всі країни світу. Можна стверджувати, що пенсійне страхування – безпрограшний варіант. Хтось може зробити його за свій рахунок, хтось за рахунок підприємства, коли його власник невеликими сумами проплачував страхові внески.
Японці - попереду.
Представник однієї із страхових компаній (СГ «ПЗУ Україна») в області Ярослав Майданський нагадав про те, що в Європі переважна більшість громадян самі собі створюють персональні пенсії. Лідерами в світі є японці, де понад 99 відсотків всього працюючого населення мають персональні пенсійні фонди. Там тільки народилася дитина, їй відразу ж купують програму. Є накопичувальна система, а є програма накопичення і захисту. Вона виступає над дитиною захисною парасолькою від травм, нещасних випадків, тощо. Страхова компанія бере функцію захисту. Якщо молода сім’я взяла на 30 років своїй дитині програму добровільного страхування життя і невеликими сумами щорічно відкладає на її рахунок, то йде накопичення і через 30 років, коли дитина вже стала дорослою, вона може використати гроші на навчання, придбання житла, авто, тощо. У тій же Німеччині на пенсію йдуть у 67 років чоловіки і жінки. Але реально тільки одиниці доробляють до 67-и. Зроблені накопичення дозволяють людям і в 61-62 роки залишати роботу. Якщо на його персональному рахунку 350-400 тисяч євро, вистачає стажу, то він пише до страхової компанії заяву: «Прошу виділяти мені щомісяця три тисячі євро, а на решту хай нараховують відсотки». А в 67 років підключається ще й державна пенсія. Вона у найрозвиненіших країнах, за їхніми мірками, скромна – у державах Євросоюзу від 700 до900 євро. Але повна середня пенсія у німців десь 2,5 тисячі євро. Бо левову частку вони мають за рахунок власних накопичень.
Чому держава дає пільги страховим компаніям? Бо людині з низькою пенсією змушена виділяти субсидії. А ті, хто має персональні рахунки, субсидій не отримує. Державі вигідно, щоб люди користувались недержавними пенсійними фондами. Якщо ж ми і далі сподіватимемося лише на державу, то матимемо те, що маємо. Хочемо ми чи ні, але майбутнє за недержавним пенсійним забезпеченням. Добре, що з 2002 року в Україні діє відповідний закон, а також те, що в Україні працюють сім компаній з іноземним капіталом. Вони звітують перед Держфінпослуг та іншими органами. І коли б мали якісь порушення, то відразу були б притягнуті до відповідальності».
Замість висновків.
Треба погодитись із тим, що ситуація з Пенсійним фондом, казначейством нині дуже складна. За недержавним соціальним забезпеченням майбутнє. Інша справа, що через мінімальні доходи далеко не всі працюючі зможуть скористатися недержавним пенсійним страхуванням. Хоч система там складена досить надійно: навіть при ліквідації компанії (а з відомими установами цього не може бути взагалі) кошти страхувальників не включаються до ліквідаційної маси. Тобто, люди нічим не ризикуючи, реально змінюють своє життя на краще. От тільки якби і реальні зарплати українців наблизились до рівня європейських.
Валерій Магула.
Фото автора.
| Читайте також |
| Коментарі (4) |
|
| |
0
