ІЖЕ ЄСИ В МАРКСІ

«Практика – критерий истины»
К. Маркс.
«Вчера объелся грибов, чувствую себя
изумительно»
(З листа Лєніна Плеханову).

Правофланговою в лівому русі України є Комуністична партія, яку часто можна побачити на тернистих шляхах модернізації своєї ідеології. Неозброєним оком видно, що від минулого «по сусэкам» залишились тільки покриті пилом бюсти вождів світової революції, давно не прані, вицвілі червоні прапори, а в загашниках – розкидані по кутах ржаві серпи і надщерблені молоти. Словом, на сьогодні КПУ перетворюється на нормальну цивілізовану політичну силу, яка не цурається приміряти на себе все, що може якось налізти на її худорляві старечі плечі і принести хоча б невеличку, але вигоду — матеріальну чи електоральну.

Як і у випадку з державною власністю, коли партійні мрійники дружно визнали можливість існування поряд з нею суспільної і приватної власності, співці соціалізму почали розвивати нову для себе тему — християнство і комунізм. Чи можна було не звернути уваги на їх спорідненість після стількох років атеїзму суворого режиму, коли все почало само йти до рук зразу після пріснопам’ятних часів «гласності» і «перебудови» 80-их років? Пам’ятаєте? Тоді всі партійні і державні органи на чолі зі своїм керівництвом впали в поголовне православ’я, яке несподівано і на подив для самих комуністів вижило. У підсумку віра в Бога перемогла, що призвело до повалення оплоту марксизму-лєнінізму – Радянського Союзу.

Водночас «червоні попи і монахи», мов передовики-мічурінці сталінсько-брежнєвських колгоспів і радгоспів, почали не скупитися на відверті загравання і солодкі слова на адресу не тільки «единого Отечества советской сборки», а й «краснофлажковых» бійців з ВРУ. Наприклад, не так вже й давно поважний, з натрудженими очима Вишгородський архиєпіскоп Павло зі сторінок «Киевского вестника» глаголив таке: «Комуністов я уважаю» — і далі, не повірите! — «Я и в прошлом к коммунистам относился с большим уважением». Далі читаємо вже про нього: «В церковном и светском обществе владыку по праву называют одной из ярчайших фигур современного украинского Православия. . . Неустанно обличает лицемеров. . . любя грешников и ненавидя грех». А тепер знову каже він: «Да, было много расстреляно священников! Но, опять же, почему? Вероятно, за грехи наши! Поэтому еще раз повторяю, что и тогда, и сейчас я отношусь к коммунистам с большим уважением». Переведемо дух . . . А ось яке «воззвание к возлюбленным братьям и сестрам» оголосив 2003 року член синоду УПЦ МП митрополит Агафангел на підтримку КПУ з приводу «роботи» товариша Симоненка «Коммунисты и православие в Украине», з якого дізнаємося про таке: «…По многим вопросам мы являемся единомышленниками… С евангельской любовью…проявляет неустанную заботу… Мы дорожим такой позицией…с чувством глубокого воодушевления … Подвижник правды и добра Симоненко… Видим хорошую основу будущих совместных действий…». Член синоду продовжує розчулено: «многоуважаемый» подвижник Симоненко від імені КПУ вибачився перед християнами «за страдания и невзгоды в годину лихолетья».

Ой, людоньки добрі! «Прекрасный план. Доканчивайте вместе с Дзержинским. Под видом «зеленых» (мы потом на них свалим). . . перевешаем кулаков, ПОПОВ, помещиков. Премия: 100 000 рублей за повешенного» (В.И.Ленин, ПСС.М., 1958 г.), а після такої вказівки вождя — сто тисяч убитих і замучених безбожними більшовиками священиків (рядових християн, як відомо, ніхто ніколи не рахував), спалення мільйонів ікон і десятки тисяч підірваних і розорених храмів. Виходить, що член синоду УПЦ МП і перший секретар ЦК КПУ такі злочини вважають «страданиями и невзгодами», за які ось так взяв і запросто «покаялся в грехе, им не совершенном» «чадо» з партії. (Логіка залізна! Так можна дійти до твердження, що неофашисти нічого поганого не зробили).
Як повідомляли свого часу «Московские новости», лідер КПРФ товариш Зюганов почав стверджувати, що Ісус Христос був «первым коммунистом в новом летоисчислении». Не оминула під глибоку старість сія чаша і колишнього бойового «команданте», товариша Фіделя Кастро з цукрового острова Свободи. Кубинська версія наступна: Ісус був комуністом, тому що вибрав смиренних рибарів, а розіп’яли його за те, що він був революціонером. Також геніально!
Не так давно випадково почув радіопередачу «Інтереси людей», де досвідчена працівниця ідеологічного фронту з фракції комуністів у ВРУ товаришка Самойлик наголошувала, що вона є членом постійної делегації в міжпарламентській Асамблеї православ’я і член її секретаріату, крім того, ще й голова міжнародної організації православ’я. Що тут сказати! Анекдот часів «дорогого Микити Сергійовича»: «поп- комунист» відпочиває. Далі – більше. У березні 2008 року вже згадуваний нами архієпископ Павло в самій Києво-Печерський ваврі нагородив від імені своєї церкви орденами святого рівноапостольного Володимира групу «товаришів» на чолі з товаришем П.Симоненком.

Запитання: за що закоренілі матеріалісти з освітою вищої партійної школи (ВПШ), з досвідом комсомольсько-партійної роботи ще з часів радянської влади (значить — стотривідсоткові безбожники!) отримали церковні нагороди? Чи знають святі отці МП, що одна з базових основ комуністичної ідеології – діалектичний матеріалізм, який повністю заперечує безсмерття душі і т.д.!? За що така честь? Відповідь знаходимо у нагородних листах — «за плодотворное сотрудничество». А що воно значить, хто знає? Наприклад, злі націоналістичні язики патякають, що ця «солодка парочка» — фактичні «філії іншої держави, які безсоромно працюють на Білокам’яну».

Вся пікантність ситуації нагородження полягає в тому, що «нагороди знайшли своїх героїв» в Дні пам’яті великомученика митрополита Володимира, якого 7 лютого 1918 року в цій же самій лаврі вбила зграя п’яних «братишек» з армії визволителів, очолювана товаришем підполковником Муравйовим! Проста логіка виводить нас на розуміння, що цей жест від УПЦ МП – індульгенція Компартії за всі її 73-річні «справи і вчинки».

Підкреслимо, що сама по собі готовність пробачити ні в якому разі не є достойною осуду. Це правильно! Але чомусь готовність пробачати в ієрархів «настоящої» української церкви якась вибіркова і кон’юнктурна. Визнати очевидне – безпідставне відлучення І.Мазепи від Церкви — чомусь не хочуть (чи не можуть?), хоча отці й створили комісію. Та вона тільки імітує бурхливу діяльність і робить доволі дивні заяви, на кшталт, що «для зняття анафеми треба ще розібратися у взаємостосунках гетьмана з жінками». (З цього приводу згадав одного сучасного верховнорадівського дідуся Ромео... з «многоуважаемых» лєнінців). Хіба не знають церковні достойники, що панахиди по Мазепі давно вже служать у константинопольському, польському і румунському патріархатах? Зляться єпископи і з приводу того, що Києво-Печерська лавра розташована вже не на вулиці «Январского восстания», а імені Івана Мазепи. Видно, що сучасні святі отці переконані, що у Лєніна і його послідовників – комуністів заслуг більше, ніж у гетьмана Івана. (Цікаво, а десятигривневі купюри із зображенням підданного анафемі Мазепи по церквах Московського патріархату приймають?)

Комфортно почувають себе церковні діячи МП і комуністи України разом. Що й сказати: повне порозуміння, починаючи від привітань з днем ангела та роздачею нагород від одних до «руки помощи» інших. І тому вони ніколи не згадають (хто «в служінні», а хто в каятті) славне місто Свіяжськ, розташоване «в лєнінських місцях». А шкода! Бо знамените воно не тільки тим, що там знаходилася ставка товариша Бронштейна (Троцького) — засновника Робітничо-Селянської Червоної армії. У січні 1918 року ці обранці народу довго обговорювали питання, кому з великих предтеч поставити в місті перший пам’ятник. Каїн відпав зразу, бо був занадто легендарною особистістю, Люцифер після довгих суперечок і взаємних образ був визнаний не зовсім поділяючим ідеї комунізму. Зупинилися згодом на Іуді Іскаріоті, представивши його на повний зріст з кулаком, піднятим до неба. Таким його і відкрили під «Інтернаціонал», знявши всім партійним осередком шапки і картузи, в липні того ж року на головній площі. Ще довго після тієї події більшовики-лєнінці вважали Іуду першим комуністом і першим революціонером, якій «відкрито виступив» проти «казок» Ісуса Христа про царство небесне, протипоставивши свою «правду побудови раю на землі».
Преосвященні владики, ви ж знаєте, що лицемірство є тяжкий гріх. Адже, беручи участь у відбудові храмів і заходячи до них, комуністи насправді ефективно вбивають віру в Бога, показуючи, що можна одночасно служити не тільки Йому. Е-е-ех! Рот фронт, товариші прихожани Московського патріархату!

Анатолій ПОКРИШЕНЬ,
підполковник запасу.