Із записок провінційного читача: Терезія

Чесно кажучи, читати романи про війну не хочеться, бо вона ось недавно відійшла від власного порогу, але продовжує кривавицею знищувати нашу Україну. Болить. А роз'ятрювати біль кому охота? Проте роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання», хоча й вийшов у воєнній серії видавництва «Апріорі», не про війну. Він про вічну тему\проблему стосунків чоловіка і жінки.

Ця тема настільки стара, що ще античні автори називали її в числі основних. І, звісно, обписали її всі видатні і не дуже автори з усіх сторін. Що б, здавалося, можна сказати нового? Проте Леонід Ісаченко, можливо, у підсвідомості вихованця радянської школи (це нейтральне визначення, бо ж і я з тієї школи вийшов, та й усі, хто знає на власній шкурі слова «ранець», «політінформація» тощо) тримаючи вислів не нашого класика про те, що всі щасливі сім’ї однакові, а нещасливі – по-різному, виповів свою романну історію. Вона заграла новими фрашками (одне з улюблених буковинських слів автора книги) все ж таки з огляду на війну.

Бо якби не війна, то шість щасливих років співжиття головного героя Антона із Терезією тривали б і, власне, розповідати, можливо, не було б про що з огляду на той класичний вислів, що вище. Війна не тільки привідкрила таємниці Терезії, але й кинула героїв у втечу з розбомбленого Ірпеня після полювання на них кадировців – окупантів. Антон доволі несподівано для Терезії повівся як самостійний чоловік, як мужчина, який приймає різкі рішення на ходу, зразу, без прислуховування до жінки. Бо того вимагала ситуація і цей момент є кульмінаційним у романі. Чоловік поступає як чоловік і це стає причиною розриву з Терезією.

Автор намагається виправдати зраду жінки, цитуючи, зокрема, Павла Загребельного, котрий цінував у жінці …різноманітність. Ну, для декорування зради винайдено багато термінів і паволочок, але коли жінка шість років живе з чоловіком, старанно маскуючи не тільки своє перше заміжжя (з цим чоловік би ще погодився), але й наявність дочки, але й свою начитаність, хоча в хаті жодної книги, але, зрештою, маскує і роботу свою, то що це за емансіпе?! Терезія відмовилася оформити стосунки з Антоном юридично і формально після розриву , який настав через втечу з Ірпеня, ніхто нікому нічого не винен. От тільки чому Антон готує банош і теплий салат, які готувала Терезія і чому в його німецькому помешканні, де він опинився біженцем, з холодильника не вибуває пляшка віскі?

Роман «Гонитва на виживання» було доцільніше назвати за ім’ям головної героїні, бо все навколо неї крутиться. Але й вибрана автором гонитва також логічна, адже в книзі не стільки гонитва від російських окупантів, скільки гонитва за розумінням самого себе і світу навколо. Книга надзвичайно актуальна хоча би через те, що мільйони українців опинилися розвіяні смерчем війни по закордонах і тріщать їх сімейні союзи, як бульки на дощовій воді. Бульки великі, лопаються і виникають нові, коли дощ надовго… Та й ті знову лопаються… Аж доки не втихне дощ.

Автор так і не відкрив таємниці Терезії, тільки натякнувши на ймовірне пояснення, але приймає рішення повертатися в Україну. Тож надія лишається. Хоча годинник цокає невпинно…

А в японців, одного з яких згадує книгоцентричний автор роману, є цікавий звичай: розбиту чашку вони склеюють і цінується вона краще за нову, бо має свою історію.

Василь ЧЕПУРНИЙ