Із роду Тарновських
На пожовклому папірці, якому виповнилося майже 80 років, відомі у всьому світі прізвища Тарновських і Міклухо-Маклая. Для пересічної людини це лише старий папірець з домашнього архіву. Для дослідників – то історія цілого роду. Ні, двох родів!
А для нас з вами розповість про цю метрику та, про кого тут, власне, і йдеться: Ірина Михайлівна Тарновська. Це її довідка про хрещення у Михайлівському Золотоверхому, який тільки-но відкрили для богослужінь у 1942 році. І довідка під номером один! Придивіться уважно до дати народження: у нас була поважна нагода завітати до берегині роду Тарновських. Саме так: 29 квітня 2021 року пані Ірині виповнюється 85 років!
На порозі звичайної київської однокімнатної квартири нас зустрічає невеличка на зріст господиня. І в цю мить стає зрозумілим, що навколо все незвичайне: тут живе історія Києва в особах, тут панує відомий рід українських меценатів Тарновських. Пані Ірина хвилюється: як вкласти у розмову її 85 років плюс сотні років з декількох поколінь родини? Кожна окрема історія немов пазл, пазлів чимало, вже ввечері, після зустрічі, і починаю складати їх у величну картину. Величною ця картина буде у моєму сприйнятті, пані Ірина не має пафосу і гонору. І розповім я лише про нашу ювілярку.
Про Василя Тарновського-старшого і Василя Тарновського-молодшого розповідають експозиції і в їхньому родовому маєтку у Качанівці на Чернігівщині ( Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»), і у Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського-молодшого (бо основа фонду музею – то передана в дар місту унікальна колекція Тарновських). У музеї проходила виставка, присвячена батьку Ірини Михайлівни - Михаїлу Володимировичу Тарновському ( 1865-1943). Небіж Василя Тарновського-молодшого отримав освіту у Швейцарії (1884-1894 роки), там захопився мистецтвом фотографії, опанував його; там познайомився і одружився з першою дружиною Бертою Цурбюхен. Завдяки Михайлу Тарновському світ має чудові світлини Качанівського палацу і його інтер’єрів, спогади про родину, дослідження про родовід. Після смерті дружини ( родина постійно мешкала у Києві) Михайло Тарновський залишився з трьома дітьми. Вдруге він одружився у 1919 році на дівчині простого походження, на 36 років молодшій від нього. Коли Михайлу Тарновському було 71, а Юхимії Середі-Тарновській 37, на світ у подружжя з’явилася точнісенька копія татка – Ірина, яка нам і розповідає ці захоплюючі історії.
Одна з них про хрещених батьків. Хрещеною матір’ю стала перша дочка Михайла Володимировича від першого шлюбу Надія 1895 року народження. Між зведеними сестрами 40 років різниці! Перша дочка Михайла Тарновського старша за другу дружину! Прізвище Надії Михайлівни Тарновської по чоловіку Миклухо-Маклай. Так, вона вийшла заміж за небожа того славнозвісного мандрівника Миколи Миклухо-Маклая. Хрещеним батьком Ірини Тарновської став молодший брат матері Петро Середа.
Я ж розповідаю вам про цю неймовірної сили жінку. Жінку енциклопедичних знань і з унікальною пам’яттю. Про свої дитячі спогади і поневіряння, про татка, який дуже пишався у солідному віці маленькою донечкою і брав її на прогулянки й у гості до непересічних киян, чиї імена можна знайти в енциклопедіях, пані Ірина написала мемуари і опублікувала їх у 1997 році. У «Спогадах з дитинства» вона згадує, як після смерті батька у 1943 році, шукали з мамою помешкання по Києву, де б можна було притулитися. Я звернула увагу на таку деталь. Згорьовані мати і маленька донечка йдуть по вулиці з нехитрим і нечисленним скарбом. Найбільші – то бабусина швейна машинка, яка і досі служить і стоїть у квартирі, та валіза з родинними документами й батьківськими мемуарами, які він писав з 1917 року і до самої смерті: майже чверть століття! І де ж ті безцінні папери? Частину за безцінь викупили у матері якісь невідомі чиновники: дванадцятирічна Іринка написала листа до Павла Тичини, про якого згадував батько: «Маємо цінний архів Михайла Тарновського, який варто зберегти». Так звана «комісія» вибрала документи, світлини, «щедро» заплатила 500 карбованців і… Ці матеріали згинули навічно. «Підчистив» батьківський архів і працівник музею імені Тараса Шевченка. Я нагадаю, що основа Національного музею Великого Кобзаря в Києві - з колекції Тарновських – 1006 одиниць зберігання свого часу зібрала родина Тарновських! Але серед них немає тих документів і світлин, що забрав той музейник.
Решту документів Ірина Тарновська передала в дар Чернігівському історичному музею імені В. Тарновського, Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка», Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Як не згадати Василя Тарновського, який у скруті продав свій улюблений маєток у Качанівці, але подарував Чернігову свою безцінну колекцію, аби місто мало музей!
З народження вона знала і цінувала своє походження. Та лише у 1988 році потрапила з сином на екскурсію до Качанівки. Коли історик і перша директорка Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР Людмила Проценко дізналася про родинні зв’язки Ірини Михайлівни, коли на екрани вийшов документальний фільм «День поминання», почалась нова сторінка у відродженні історії родини меценатів і в житті прямого і найближчого нащадка - Ірини Тарновської-Трач.
Вона завжди була неспокійної вдачі, багатогранною і цікавою особистістю: займалася спортивною гімнастикою, стрибками у воду, успішно працювала після закінчення КПІ на режимному підприємстві ЦКБ «Ленінська кузня», багато спілкувалася , багато читала, багато допомагала людям, як і її мати, уродженка села Ярошівка (тепер Українське) Талалаївського району тоді Сумської, а зараз Чернігівської області. Жінка з двома класами церковнопарафіяльної школи і великим люблячим серцем.
А чверть століття тому Ірина Михайлівна поринула у світ Тарновських. Гарна майстриня-вишивальниця (стіни квартири прикрашають десятки авторських робіт, а число вишитих і подарованих невідомо нікому!), вона хрестик до хрестика, стежок до стежка збирає, вивчає, згадує і записує все, що стосується родини. Ірина Трач, у дівоцтві Тарновська, стала віце-президентом Київського дворянського зібрання, постійно буває у Качанівці, де народився її батько, на урочистих заходах у Чернігівському історичному музеї ім. В Тарновського, які плекають, вивчають і поповнюють колекцію Тарновських. У 1998 році вона зустрілася з ще однією представницею славного роду українських меценатів Тетяною Хайн-Тарновською, яка з родиною живе у Шотландії, але буває в Україні.
У свої 85 Ірина Михайлівна енергійна, гостинна і усміхнена. Має чудову пам'ять. Хоча чого дивуватися? ЇЇ єдина «шкідлива» звичка – кросворди, які вона регулярно розгадує. До останнього слова. Недарма ж її ще у школі називали ходячою енциклопедією. Потеплішає – і вона почне ходити на річку, яку бачить з балкону 15-ого поверху. Жіночка легко дістає ліктями до підлоги і бідкається жартома, що цьогоріч не може сісти на шпагат. Книги були і залишаються неодмінною частиною її життя. Буяють квіти на підвіконні. Величезний чорний кіт неохоче споглядає за гостями. Наша розмова перескакує з качанівських вражень на післявоєнні спогади, я вже потроху гублюся у прізвищах відомих скульпторів, художників, істориків… Історію київських вулиць можна вивчати за розповідями про поневіряння родини: починалося все у особняку бабусі на Ярославовому Валу, потім квартира у 5 кімнат, після сумнозвісного «ущільнення» - одна кімнатка у 19 метрів, квартири під час війни, і підвал після… Переді мною за кілька годин калейдоскопом промайнуло життя: в страшенній бідності дитинство, молодість, навчання, спорт, сім’я, робота, різноманітні захоплення. І нескінчена зацікавленість життям. Радість життя, радість спілкування, радість пізнання.
«Я неодмінно приїду до Чернігова: цієї осені музею ж 125 років!»
Неодмінно! Зустрінемося!
Тетяна МИРГОРОДСЬКА
"Голос України"
На фото: Михайло Тарновський та Ірина Тарновська.
Детальніше - у газеті "Голос України", яку варто передплатити!
А для нас з вами розповість про цю метрику та, про кого тут, власне, і йдеться: Ірина Михайлівна Тарновська. Це її довідка про хрещення у Михайлівському Золотоверхому, який тільки-но відкрили для богослужінь у 1942 році. І довідка під номером один! Придивіться уважно до дати народження: у нас була поважна нагода завітати до берегині роду Тарновських. Саме так: 29 квітня 2021 року пані Ірині виповнюється 85 років!
На порозі звичайної київської однокімнатної квартири нас зустрічає невеличка на зріст господиня. І в цю мить стає зрозумілим, що навколо все незвичайне: тут живе історія Києва в особах, тут панує відомий рід українських меценатів Тарновських. Пані Ірина хвилюється: як вкласти у розмову її 85 років плюс сотні років з декількох поколінь родини? Кожна окрема історія немов пазл, пазлів чимало, вже ввечері, після зустрічі, і починаю складати їх у величну картину. Величною ця картина буде у моєму сприйнятті, пані Ірина не має пафосу і гонору. І розповім я лише про нашу ювілярку.
Про Василя Тарновського-старшого і Василя Тарновського-молодшого розповідають експозиції і в їхньому родовому маєтку у Качанівці на Чернігівщині ( Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»), і у Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського-молодшого (бо основа фонду музею – то передана в дар місту унікальна колекція Тарновських). У музеї проходила виставка, присвячена батьку Ірини Михайлівни - Михаїлу Володимировичу Тарновському ( 1865-1943). Небіж Василя Тарновського-молодшого отримав освіту у Швейцарії (1884-1894 роки), там захопився мистецтвом фотографії, опанував його; там познайомився і одружився з першою дружиною Бертою Цурбюхен. Завдяки Михайлу Тарновському світ має чудові світлини Качанівського палацу і його інтер’єрів, спогади про родину, дослідження про родовід. Після смерті дружини ( родина постійно мешкала у Києві) Михайло Тарновський залишився з трьома дітьми. Вдруге він одружився у 1919 році на дівчині простого походження, на 36 років молодшій від нього. Коли Михайлу Тарновському було 71, а Юхимії Середі-Тарновській 37, на світ у подружжя з’явилася точнісенька копія татка – Ірина, яка нам і розповідає ці захоплюючі історії.
Одна з них про хрещених батьків. Хрещеною матір’ю стала перша дочка Михайла Володимировича від першого шлюбу Надія 1895 року народження. Між зведеними сестрами 40 років різниці! Перша дочка Михайла Тарновського старша за другу дружину! Прізвище Надії Михайлівни Тарновської по чоловіку Миклухо-Маклай. Так, вона вийшла заміж за небожа того славнозвісного мандрівника Миколи Миклухо-Маклая. Хрещеним батьком Ірини Тарновської став молодший брат матері Петро Середа.
Я ж розповідаю вам про цю неймовірної сили жінку. Жінку енциклопедичних знань і з унікальною пам’яттю. Про свої дитячі спогади і поневіряння, про татка, який дуже пишався у солідному віці маленькою донечкою і брав її на прогулянки й у гості до непересічних киян, чиї імена можна знайти в енциклопедіях, пані Ірина написала мемуари і опублікувала їх у 1997 році. У «Спогадах з дитинства» вона згадує, як після смерті батька у 1943 році, шукали з мамою помешкання по Києву, де б можна було притулитися. Я звернула увагу на таку деталь. Згорьовані мати і маленька донечка йдуть по вулиці з нехитрим і нечисленним скарбом. Найбільші – то бабусина швейна машинка, яка і досі служить і стоїть у квартирі, та валіза з родинними документами й батьківськими мемуарами, які він писав з 1917 року і до самої смерті: майже чверть століття! І де ж ті безцінні папери? Частину за безцінь викупили у матері якісь невідомі чиновники: дванадцятирічна Іринка написала листа до Павла Тичини, про якого згадував батько: «Маємо цінний архів Михайла Тарновського, який варто зберегти». Так звана «комісія» вибрала документи, світлини, «щедро» заплатила 500 карбованців і… Ці матеріали згинули навічно. «Підчистив» батьківський архів і працівник музею імені Тараса Шевченка. Я нагадаю, що основа Національного музею Великого Кобзаря в Києві - з колекції Тарновських – 1006 одиниць зберігання свого часу зібрала родина Тарновських! Але серед них немає тих документів і світлин, що забрав той музейник.
Решту документів Ірина Тарновська передала в дар Чернігівському історичному музею імені В. Тарновського, Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка», Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Як не згадати Василя Тарновського, який у скруті продав свій улюблений маєток у Качанівці, але подарував Чернігову свою безцінну колекцію, аби місто мало музей!
З народження вона знала і цінувала своє походження. Та лише у 1988 році потрапила з сином на екскурсію до Качанівки. Коли історик і перша директорка Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР Людмила Проценко дізналася про родинні зв’язки Ірини Михайлівни, коли на екрани вийшов документальний фільм «День поминання», почалась нова сторінка у відродженні історії родини меценатів і в житті прямого і найближчого нащадка - Ірини Тарновської-Трач.
Вона завжди була неспокійної вдачі, багатогранною і цікавою особистістю: займалася спортивною гімнастикою, стрибками у воду, успішно працювала після закінчення КПІ на режимному підприємстві ЦКБ «Ленінська кузня», багато спілкувалася , багато читала, багато допомагала людям, як і її мати, уродженка села Ярошівка (тепер Українське) Талалаївського району тоді Сумської, а зараз Чернігівської області. Жінка з двома класами церковнопарафіяльної школи і великим люблячим серцем.
А чверть століття тому Ірина Михайлівна поринула у світ Тарновських. Гарна майстриня-вишивальниця (стіни квартири прикрашають десятки авторських робіт, а число вишитих і подарованих невідомо нікому!), вона хрестик до хрестика, стежок до стежка збирає, вивчає, згадує і записує все, що стосується родини. Ірина Трач, у дівоцтві Тарновська, стала віце-президентом Київського дворянського зібрання, постійно буває у Качанівці, де народився її батько, на урочистих заходах у Чернігівському історичному музеї ім. В Тарновського, які плекають, вивчають і поповнюють колекцію Тарновських. У 1998 році вона зустрілася з ще однією представницею славного роду українських меценатів Тетяною Хайн-Тарновською, яка з родиною живе у Шотландії, але буває в Україні.
У свої 85 Ірина Михайлівна енергійна, гостинна і усміхнена. Має чудову пам'ять. Хоча чого дивуватися? ЇЇ єдина «шкідлива» звичка – кросворди, які вона регулярно розгадує. До останнього слова. Недарма ж її ще у школі називали ходячою енциклопедією. Потеплішає – і вона почне ходити на річку, яку бачить з балкону 15-ого поверху. Жіночка легко дістає ліктями до підлоги і бідкається жартома, що цьогоріч не може сісти на шпагат. Книги були і залишаються неодмінною частиною її життя. Буяють квіти на підвіконні. Величезний чорний кіт неохоче споглядає за гостями. Наша розмова перескакує з качанівських вражень на післявоєнні спогади, я вже потроху гублюся у прізвищах відомих скульпторів, художників, істориків… Історію київських вулиць можна вивчати за розповідями про поневіряння родини: починалося все у особняку бабусі на Ярославовому Валу, потім квартира у 5 кімнат, після сумнозвісного «ущільнення» - одна кімнатка у 19 метрів, квартири під час війни, і підвал після… Переді мною за кілька годин калейдоскопом промайнуло життя: в страшенній бідності дитинство, молодість, навчання, спорт, сім’я, робота, різноманітні захоплення. І нескінчена зацікавленість життям. Радість життя, радість спілкування, радість пізнання.
«Я неодмінно приїду до Чернігова: цієї осені музею ж 125 років!»
Неодмінно! Зустрінемося!
Тетяна МИРГОРОДСЬКА
"Голос України"
На фото: Михайло Тарновський та Ірина Тарновська.
Детальніше - у газеті "Голос України", яку варто передплатити!
| Читайте також |
| Коментарі (0) |