Історія з конверта. Кохання, молодість, життя

І
Біля міської середньої школи завжди багатолюдно, а особливо в період навчального року. До цієї школи ось уже протягом семи років ходить учень 7-А класу Вітя Ростов. Тихий, непримітний хлопчина. Навчався Віктор на «відмінно», мав гарні манери, до всього ще й був музично обдарований — добре грав на піаніно. Саме через свою музичну обдарованість набув шаленої популярності серед дівчат-ровесниць. Хлопці заздрили, а інколи навіть насміхалися. Але Вітя через свою вихованість майже не реагував на заздрощі невдах.
У цій же школі, в цьому ж класі навчалася не дуже зразкової поведінки учениця — Даша Горобченко. Усі в школі знали, що Даша іноді палить, а деякі наближені до Горобченко знали, що вживає і пиво, а інколи й міцніше щось. Зате вона була дуже вродливою. Нею захоплювалися хлопці, ровесниці ж ревнували. У Даші був один великий плюс — від природи вона мала прекрасний мелодійний голос. Співала гарно будь-які пісні, але до музичної школи ходити не хотіла, мотивуючи тим, що в неї нема вільного часу. Але всі знали, що їй просто ліньки було навчатися.
А тут потрібно було школі представити на районний конкурс шкільної самодіяльності музичний номер. І хтось зі вчителів порадив Даші позайматися з Віктором. Даша довго опиралася, не хотіла брати участь у шкільному житті, але після того, як класний керівник пообіцяв їй гарну оцінку з поведінки, — погодилася.
Певний час «артисти» займалися в музичній школі, гарно і складно в них виходило. А тому для закріплення пройденого вчитель музики порадив вдосконалювати спів і гру на піаніно у Віті вдома, адже в нього був свій власний інструмент.
За зайняте призове місце в конкурсі самодіяльності Ростов і Горобченко отримали від організаторів винагороду, від учителів — похвалу, а самі від усього цього отримали насолоду.

ІІ
…Даша завагітніла, чотирнадцятирічний майбутній батько був пригнічений. Даша почала пропускати уроки в школі, та добре, що наближалися літні канікули, тому майбутня мама закінчила 7 клас екстерном. Над Віктором почали насміхатися, він гірше став учитися, а музичну школу взагалі покинув.
У липні народився син. Віктор привітав Дашу букетом квітів із народженням дитини. Пологи пройшли нормально, а що робити далі молоді батьки не знали.
«Свати» між собою пересварилися, Дашині батьки відмовилися брати Сергійка — так назвали онука, і наполягали, щоб новонароджену дитину віддали до сиротинця. Батьки ж Віктора забрали Сергійка в сім’ю і всиновили його.
Даша перейшла до іншої школи і з Віктором більше не зустрічалася. А з музикою Віктор покінчив назавжди.
Ішли роки, Сергійко ріс зі своїм братом-батьком. Дитина й не підозрювала, що улюблений брат Вітя був йому батьком.

ІІІ
Віктор закінчив школу із золотою медаллю, вступив до інституту, а коли Сергійко пішов до першого класу, одружився з чудовою дівчиною Оксаною. Незабаром у них з’явилася донечка Вікторія — перемога над стражданням. Оксана не знала про дитячі «витівки» чоловіка. Була родом з іншого міста, та й жили вони далеченько від Вікторової сім’ї. Сам же чоловік і не намагався розповісти про існування сина.
Віктор і Оксана живуть у злагоді, дядько Сергій приїжджає з бабусею в гості, провідати Вікторію. Ніхто нічого й не підозрював.

IV
Сергій виріс, ось йому вже й 16 років, став гарним, міцної статури хлопцем. На відміну від батька, займався спортом. Батько-дідусь помер, а мати-бабуся не наважувалася розповісти Сергію, чому вона найстарша серед матерів його ровесників. Хоча це питання часто мучило хлопця, але він нічого не питав, щоб, бува, ненароком не образити людину, яка його любить.
Та ось одного спекотного літнього дня Сергій повертався зі спортивної школи, дорога пролягала через парк, а тому хлопець вирішив трохи відпочити в парковій прохолоді. Він зняв футболку, оголивши торс. «Сталеве» тіло виблискувало в променях сонця, що пробивалися крізь крони дерев. Поряд на лавочці сиділи, покурюючи, дві дами, на вигляд старші за Сергія. Запримітивши вродливого юнака, вони перші підійшли познайомитись:
— Привіт. Мене звати Даша, а це — Віолета. А тебе?
— Сергій, — відповів, ніяковіючи, хлопець.
Гарні й стрункі зрілі жіночки, оцінюючи, вп’ялися поглядом у накачані грудні м’язи Сергія.
Лише мить — і в голові хлопця промайнула думка: «Ні, я не хочу, щоб у моїх дітей була мати, старша за мене».
Чемно вибачившись, Сергій піднявся з лавочки й пішов додому, а в голові знову зринула думка: «Чому в мене найстарша матінка серед матерів моїх ровесників?»

Павло СВИЩ, м. Бахмач, спеціально для газети "Біла хата"