Існує дві України
Дві паралельні реальності.
Навіть після 2022 року це не змінилось.
Одна Україна 34 роки відчайдушно бореться за своє життя, свою Незалежність, свою мову, історію та місце на карті. Бореться коли треба з останніх сил. У 2014: у лютому чи березні. У 2022. У 2025. Бореться, бо розуміє, що не буде боротьби за СВОЄ - не буде України, не буде українців. Буде росія. Концтабори. Русскій мір. Рускій язик.
Друга «Україна» викохана совком, кривавими рублями та московською пропагандою. Це країна «Вєркі Сєрдючкі». Такого загального образу, який навіть у 2025 любить рускій язик, пушкіна, харошіх рускіх. І взагалі, какая разніца, ліш би чєлавєк біл харошій.
***
І якщо ця «друга Україна», а реально суспільна «малоросія» у 2022 році принишкла, затихла в очікуванні чия візьме, то у 2025 році ці проросійські аватари в повний голос повертають нас до реальності «русского міра».
Наглий і огидний бенефіс андрєя данілка чи анастасії приходько (яка заявила, що повертає окупантоязикий репертуар) - лише підтвердження, що умовна «малоросія» розкачує скривавлену УКРАЇНУ на догоду путіну і рашистам.
В цій історії мене цікавить одне: де тут держава, інституції, влада? Де дії по захисту УКРАЇНИ від кремліської малоросії?
Немає дій.
Лише мовчазна згода на ренесанс «какая разніца», а отже русского міра.
Всі Закони стосовно обмеження «русского міра», які були прийняті до 2022 року, вже не мають такого значення, бо вони є викликом минулого. Де відповідь на виклики теперішнього? Знов тиша.
Здається є очевидні речі:
- в Україні не може бути рускоязичних концертів.
- не може бути російської пропаганди.
- не може бути російської музики на музичних платформах.
- не може бути РОСІЙСЬКОГО взагалі. Нічого російського від А до Я.
В іншому випадку це смертельно для країни не в далекосяжному, а навіть у близькому майбутньому.
Але ні. Ми далі граємось в толерантність з ворожим всередині країни. Далі потакаємо агентам «русского вліянія». Далі готові терпіти знущання зі своїх цінностей. Готові закривати очі на всіляких Сєрдючєк чи Алхім.
Ми часто втрачали шанс вирватись з російського болота. Через своє беззубість та потакання цьому ж болоту. У 2022 здається зʼявився шанс, який зараз в черговий раз топлять в умовній «іншій малоросії». Наступного шансу вже може не бути.
Андрій СМОЛІЙ
Навіть після 2022 року це не змінилось.
Одна Україна 34 роки відчайдушно бореться за своє життя, свою Незалежність, свою мову, історію та місце на карті. Бореться коли треба з останніх сил. У 2014: у лютому чи березні. У 2022. У 2025. Бореться, бо розуміє, що не буде боротьби за СВОЄ - не буде України, не буде українців. Буде росія. Концтабори. Русскій мір. Рускій язик.
Друга «Україна» викохана совком, кривавими рублями та московською пропагандою. Це країна «Вєркі Сєрдючкі». Такого загального образу, який навіть у 2025 любить рускій язик, пушкіна, харошіх рускіх. І взагалі, какая разніца, ліш би чєлавєк біл харошій.
***
І якщо ця «друга Україна», а реально суспільна «малоросія» у 2022 році принишкла, затихла в очікуванні чия візьме, то у 2025 році ці проросійські аватари в повний голос повертають нас до реальності «русского міра».
Наглий і огидний бенефіс андрєя данілка чи анастасії приходько (яка заявила, що повертає окупантоязикий репертуар) - лише підтвердження, що умовна «малоросія» розкачує скривавлену УКРАЇНУ на догоду путіну і рашистам.
В цій історії мене цікавить одне: де тут держава, інституції, влада? Де дії по захисту УКРАЇНИ від кремліської малоросії?
Немає дій.
Лише мовчазна згода на ренесанс «какая разніца», а отже русского міра.
Всі Закони стосовно обмеження «русского міра», які були прийняті до 2022 року, вже не мають такого значення, бо вони є викликом минулого. Де відповідь на виклики теперішнього? Знов тиша.
Здається є очевидні речі:
- в Україні не може бути рускоязичних концертів.
- не може бути російської пропаганди.
- не може бути російської музики на музичних платформах.
- не може бути РОСІЙСЬКОГО взагалі. Нічого російського від А до Я.
В іншому випадку це смертельно для країни не в далекосяжному, а навіть у близькому майбутньому.
Але ні. Ми далі граємось в толерантність з ворожим всередині країни. Далі потакаємо агентам «русского вліянія». Далі готові терпіти знущання зі своїх цінностей. Готові закривати очі на всіляких Сєрдючєк чи Алхім.
Ми часто втрачали шанс вирватись з російського болота. Через своє беззубість та потакання цьому ж болоту. У 2022 здається зʼявився шанс, який зараз в черговий раз топлять в умовній «іншій малоросії». Наступного шансу вже може не бути.
Андрій СМОЛІЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |