Ірен Роздобудько: «Я згодна бути піною…»

Зробіть паузу у буденності – зайдіть в «Інтермеццо»! Їй Богу, не пошкодуєте! Як не пошкодували у п’ятницю чернігівці, які завітали до культурно-мистецького центру на зустріч із столичною журналісткою, письменницею Ірен Роздобудько.
Письменниця завітала до Чернігова разом з видавцем Миколою Кравченком (видавництво «Нора-друк»).
За великими вікнами «Інтермеццо» густо падав довгоочікуваний сніг, а столичні гості розповідали про літературний світ, конкурс «Коронація слова», терпляче відповідали на запитання присутніх. У філіжанках парувала кава, а розмова вийшла напрочуд цікавою.

«Я не фабрика по виробництву книжок»,- зауважила пані Ірен, але зізналася, що наприкінці кожного року у неї під час зустрічей із читачами відбувається такий собі творчий звіт про зроблене. Приміром, вже стало традицією: щороку до знаменитого осіннього Львівського форуму видавців у неї виходить нова книжка. Віднедавна до книжок додалися ще й кінофільми. Протягом трохи більше року вийшли 5 (!) кінофільмів, знятих за її творами. «Це абсолютно шалений обсяг роботи і я навіть не відаю, як встигла стільки зробити», -- зізналася пані Ірен. А цього року до широкого кола її інтересів додалося ще й викладання студентам в інституті культури.

На запитання від газети «Сіверщина», звідки з’являються сюжети і як вона творить – ручкою на папері чи сидячи за комп’ютером, Ірен Роздобудько відповіла:

- Сюжет виринає звідкись одразу весь! Навіть гірше: першою приходить остання фраза твору. Неначе титр на екрані. Я її бачу. І все. Так було з «Ґудзиком». Після цього я просто мушу викласти все з самого початку. Я нічого не вигадую! Напевне, це трохи ненормально (Сміється. – Авт.), але така я є. Щодо писання, то я завжди маю при собі блокнот, куди в разі необхідності можу занотувати щось нагальне. А взагалі пишу вдома. У мене є зараз такий маленький ноутбучок на ім’я Дієго. От на ньому й набираю текст. А комп’ютеру неодмінно треба дати якесь ім’я, так мені порадила колега. Як же без імені?
Ірен Роздобудько зізналася, що пише давно. Читати почала дуже рано. А те, що буде письменницею, твердо знала з 6-ти років. Це для неї було ясно, як день. Вона крадькома писала маленькі твори, ховала їх під подушку. Там їх знаходили мама й бабуся, безжально виправляли дитячі помилки. Маленька Ірен дуже з того засмучувалася, але все одно писала. Щоправда, бажання стати письменницею було таке саме за силою, як і бажання стати актрисою. Втім, років десь у 10-ть Ірен збагнула, що одночасно бути і актрисою, і письменницею не вийде. Письменницька нива переважила, але все одно потайки дуже довго мріяла, що ось вона йде вулицею Донецька, а до неї підходить кінорежисер і запитує: «Послухай дівчинко, чи не хотіла б ти знятися в кіно?» І Ірен знала, що не можна отак одразу вигукувати: «Так! Так! Згодна!», а потрібно витримати мовчазну паузу і тільки потім погодитися, приховуючи радість… У своїй уяві вона бачила себе то Гердою, то Попелюшкою… Але погодилася б і на будь-яку іншу роль, яку запропонують…

Не бійтесь мріяти! Мрії збуваються!І от від часу тих дитячих мрій минуло… 35 років. Вона стала журналісткою, письменницею, змінила купу професій і спеціальностей, аж одного разу у телефонній трубці почула оту саму омріяну з дитинства пропозицію від кінорежисера: «Послухай, а ти б не хотіла знятися в кіно?»
-- Ви витримали паузу? -- поцікавилися присутні на зустрічі в «Інтермеццо» гості.
Ірен Роздобудько розсміялася:
- О, так! Витримала, але зовсім з іншого приводу! Для сюжету, в якому мене запросили зіграти (знімався фільм за моїм твором!), потрібна була вечірня сукня. І, уявіть собі, незважаючи на мою професію, роботу у гламурних виданнях, вечірньої сукні у мене не було! Тож пауза була викликана тим, що я не могла одразу збагнути, де ту сукню миттю взяти? Звісно, я погодилася! Звісно, сукню заради такої нагоди купила. Але я не про це, а про те, що хочу всім сказати: НЕ БІЙТЕСЬ МРІЯТИ! МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ! І навіть якщо ви намрієте собі, скажімо, 10-ть пунктів, то 5-ть із них через кілька років неодмінно збудуться – це я вам гарантую!
У письменниці в її житті виходить ще дивовижніше: часто-густо вона ніби надиктовує події власного життя у своїх творах. Тож вже перестала дивуватися, коли в її сьогодення вплітаються фрази й думки, давно вписані на сторінках книжок…

Оповідання – найулюбленіший жанр! Цього року вийшла друком перша збірка оповідань Ірен Роздобудько. Саме цей жанр для неї найближчий. З оповідань вона починала свій творчий шлях. Оповідання друкувалися на сторінках журналу «Наталі». І хоча вона там вже кілька років не працює, редакція продовжує отримувати листи від вдячних читачів, адресовані Ірен. Звісно, це приємно.
Але чи не найприємніше, коли їй пишуть або кажуть на зустрічах: «У такому-то творі Ви написали про мене!» або « Це неначе з мого життя списане». І письменниця вже не дивується з цього, але щиро каже:
- Я схиляюсь перед читачами! Без них мене б не було!

Про українську мовуНа зустрічі Ірен Роздобудько запитали, наскільки комфортно вона почувається в україномовній площині, адже сама родом з російськомовного регіону…

Письменниця відповідала цікаво. Так склалося в її житті, що вона двомовна. Засвоївши змалечку російську і спілкуючись винятково нею, вона поїхала в юності з Донецька в Київ вступати в університет на факультет журналістики… У те, що вона туди вступить, не вірив ніхто. А дідусь наполегливо радив не забивати голову дурними мріями, а вступати до будівельного профтехучилища.
На диво рідним і собі Ірен до університету вступила. І ох, як переживала спочатку, побоюючись, що її оточуватиме суто українська мова, яку знала не надто добре. Дуже швидко вона збагнула: боятися було нічого, бо… університет говорив переважно російською. І Київ – теж... З одного боку ніби й нічого, все було в порядку. Але водночас Ірен Роздобудько дізналася, що поет Василь Стус – її земляк з Донецького краю, що Іван Дзюба був колись шкільним вчителем її мами… Їй до рук потрапили твори цих талановитих людей. І Ірен затялася… мовчати! І вивчити українську! Вона мовчала цілий рік. Затялася. Але така вже в неї натура: якщо щось вирішила опанувати, то не відступиться, поки не досягне свого.
Вона вивчила українську мову! І, щоб закріпити і зміцнити знання, пішла влаштовуватися на роботу в український журнал… Звісно, їй спочатку було важко, але мова вже була з нею. І буде завжди.
У письменниці поцікавилися, як вона ставиться до висловів деяких сучасників про те, що сучасна українська література – це або непотріб, або взагалі матюки?
-- Я чудово розумію наших літніх письменників, - сказала Ірен Роздобудько. – Багато з них дуже талановиті, майже класики. Але будь-яка літературна класика не може з’явитися з нічого. Для її появи необхідний такий собі гумус. Якщо через 10-20 років ми матимемо величезний обсяг українських творів, то я згодна, щоб мої твори стали отим гумусом, на якому визріє класика! Якщо сучасна українська література – це піна, то я згодна бути й піною! Аби тільки наше суспільство збагнуло значення друкованого Слова.
* * *
Переповнені враженням й емоціями, розходилися цього вечора відвідувачі «Інтермеццо». Одного було шкода: через хворобу не приїхав разом з Ірен ще один митець – Ігор Жук. Але 23 грудня у столичному Будинку вчителя відбудеться їхній творчий вечір «На вічній дорозі», тож, якщо вам пощастить, завітайте!

А ми сказали Ірен Роздобудько та Миколі Кравченку (про нього – невдовзі окрема розмова на нашому сайті – слідкуйте!): «До скорої зустрічі!», адже тільки творчість є тим, чого, власне й варте усе наше життя…

Інеса ФТОМОВА

До речі, в «Інтермеццо» є у продажу кілька творів Ірен Роздобудько.
* * *
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Іре́н Роздобу́дько (3 листопада 1962, Донецьк) — українська журналістка, письменниця, поетеса.
Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті "Родослав", коректором журналу "Сучасність",оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті "Всеукраїнські відомості", заступником головного редактора в журналі "Наталі", головним редактором у журналі "Караван історій. Україна" та журналістом у журналі "Академія".
Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі "Свято", завідувачем відеосалону у кінотеатрі.
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.

Бібліографія
• Пастка для жар-птиці (2000) - детектив, друге місце на конкурсі "Коронація слова" 2000 року в номінації "роман". Виданий під назвою "Мерці" (Кальварія), пізніше перевиданий під оригінальною назвою (Фоліо, 2007)
• Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері. (Нора-Друк, 2005) - роман
• Ґудзик. (Фоліо, 2005) - психологічна драма, перше місце на конкурсі "Коронація слова" 2005 року в номінації "роман".
• Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя (Фоліо, 2006) - роман-алюзія
• Зів'ялі квіти викидають (Нора-Друк, 2006) - роман
• Останній діамант міледі (Фоліо, 2006) - авантюрний детектив
• Амулет Паскаля (Фоліо, 2007) - роман
• Життя видатних дітей (Грані-Т, 2007)
• Коли оживають ляльки (Грані-Т, 2007)
• Оленіум (Фоліо, 2007) - комедія абсурду
• Ескорт у смерть (Кальварія; Фоліо, 2007) - психологічний триллер
• Переформулювання (Нора-Друк, 2007)
• Дві хвилини правди (Нора-Друк, 2008)
• Все, що я хотіла сьогодні... (Фоліо, 2008)
• Гра в пацьорки (Нора-Друк, 2009)
Переклади російською
• Увядшие цветы выбрасывают (Фоліо, 2007)
• Утренний уборщик. Шестая дверь (Фоліо, 2007)
• Пуговица (Фоліо, 2008)
Нагороди
• Лауреат (2000, 2001) та переможець (2005) літературних конкурсів "Коронація слова" .
Інтернет ресурси
Клуб прихильників Ірен Роздобудько