Імперія пожирає своїх співців

До другої річниці одеської трагедії

Ця стаття була написана два роки тому, одразу після влаштованого агентами русского міра побоїща зі спаленням у Будинку профспілок. Власне, це бойовисько зупинило плани Путіна по наступу на південь України...

Тоді, з особистих причин, я не опублікував цю статтю. Зараз уже можна...

Одеська трагедія несподіваним чином торкнулася і мене – від опіків помер одеський поет Вадим Нєгатуров. Його мати – з мого села на Чернігівщині. Та, схоже, не мав він з материним селом нічого рідного, бо у свої немолоді 60 був запеклим російським імперцем.

Що він робив у Будинку профспілок, після нападу російських бандитів на мирну ходу українських футбольних фанатів? На відміну від багатьох проплачених жителів Придністров’я та Росії, що чамріли там місяцями в алкогольному чаду на Куликовому полі, він був ідейним. Про це свідчать його вірші.

«У двуглавых орлов окантованы золотом перья…
Для двуглавых орлов неизменен имперский статут…»
Це наскрізний мотив його хворобливої поезії. Хворобливої, бо імперська ідея – за суттю своєю нездорова, вона підминає народи, землі, не те що окремих людей.

Імперська ідея має хворобливу основу величі: «ХуторскИе народцы путь жизненный сытостью меряют»…

Сам поет, за його ж словами, «за свою полувековую жизнь успел побывать строителем, кочегаром, охранником, научным сотрудником, преподавателем, советским офицером — «двухгодичником», инженером, программистом, милиционером, профессиональным «командировочным», экономистом, бухгалтером, менеджером, торговцем ценными бумагами, финансовым аналитиком, директором нескольких фирм, финансистом. Пока остановился на финансовом консультанте и предпринимателе, хотя первое — постыдно, а второе, как в моем случае выяснилось, — больно и разорительно…».

Оця неприкаяність російської душі, неможливість нагріти собі місце під сонцем, посадити свій садочок та поставити млиночок – наскрізна для сусіднього народу. Їм не сидиться дома, їм нема змоги облаштовувати свою землю – треба йти розширювати імперію, воювати інші народи, відбирати у них свободу. Бо їм, за Шевченком, «сакля очі коле»…

У випадку Вадима Нєгатурова він і в особистому житті був таким же шукачем іншого смислу життя, яким у геополітичному є російська імперія, що не має досі спочинку своїм залізним ногам окупації. «Причастен к рождению трёх дочерей» - писав він у своїй автобіографії, не вказуючи, що – від трьох жінок.

…Всі росіяни гордяться гоголівським образом тройки - Русі, яка летить так, що аж «постораниваются народы». І тільки геніальний Васілій Шукшин (до речі, етнічно не росіянин) помітив, що правує тою тройкою Чічіков – збирач мертвих душ. Правда, поетичний і красивий образ втрачає свою привабливість? Прозірливий Гоголь писав так, що й сьогодні продирає душу думаючу…

До речі, закінчити життя Чічіков мріє на теплій Херсонщині, на кавунах – тобто таки в Україні. Хоча мертві душі збирає на Московщині.

…Вадим Нєгатуров жив в Україні і навіть мав частину української крові. Але збирач мертвих душ імперії полонив і його. А хижа натура імперії спекла свого співця в одеському Будинку профспілок. Імперія, як і всі хижаки, завжди живиться не тільки чужими, а й своїми. Вона не має моральних правил: нація, як і людина, знає поняття гріха, імперія ж, як і тварина, позбавлена такого розуміння. Тому й пожирає своїх.

Василь ЧЕПУРНИЙ