Говзман – кривавий кат НКВС
Його могилу весь час плюндрували. Бо його прізвище стало для старих чернігівців, які пережили комуністичні репресії, символом кривавого режиму. Та чого там символом – Григорій Маркович Говзман і був саме катом чернігівського управління НКВС у прямому значенні цього слова. Хоча посада його, звісно, звалася інакше...
Писати про цього діяча з кривавими чоловічками ув очах змусила публікація в групі «Цікавий Чернігів» в мережі Фейсбук. Абсолютно позитивна розповідь про Говзмана подана під рубрикою «Славетні імена Чернігова». А деякі коментатори стали «с умілєнієм» розповідати як проходять мимо його могили на старому цвинтарі Чернігова і дякують. Певно, це нащадки соратників Говзмана, бо нащадки знищених ним українців можуть тільки плюнути на ту могилу…
Коли я написав у цій групі про кривавого ката Говзмана – мій коментар прибрали. Зрештою, цілком логічно зробили зауваження – дайте докази свого твердження. Я не історик і не працюю в архіві, але пригадав статтю Петра Антоненка в газеті «Сіверщина» десь у 90-х роках. Вона звалася «Поле крові» і пригадую, як після публікації йому подзвонив Говзман – син згаданого у публікації енкаведиста і став докоряти. Для чого, мовляв, «варушить прошлає»…
Як бачимо, тепер, коли повмирали багато свідків злочинів Говзмана, таки починають «ворушить» - уже й договорилися до того, щоб іменем Говзмана назвати вулицю в Чернігові. Розрахунок на коротку пам’ять сьогочасних українців?
Петро Антоненко розшукав свою давню статтю і уривок з неї – прихильникам Говзмана: «1 квітня 1938 року начальник Березнянського райвідділу НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ), молодший лейтенант держбезпеки Завгородній виносить постанову про обрання запобіжного заходу (арешту) щодо жителя села Локнисте Власенка Дмитра Павловича (народився 26.10.1892 р., колгоспник колгоспу ім. Шевченка, середняк). Насправді арешт і обшук у селі були зроблені ще за два дні до цього, 30 березня, співробітником райвідділу Куцим.
У справі зберігається вердикт сумнозвісної так званої «трійки», основного «судового» органу тих часів. Ось що інкримінувалося тим десяткам селян, що проходили по справі: «…Разветвлённая эсеровская националистическая повстанческая организация, активное формирование повстанческих кадров из числа эсеров (боротьбистов), националистических элементов, кулаков… приобретение боевого оружия и боеприпасов… вооружённое восстание против Советской власти и свержение таковой в период войны… Отторжение Украины от Советского Союза и организация самостийного государства… Проводили практическую диверсионную деятельность в сельском хозяйстве. Организация возникла и начала свою орг.-практическую деятельность в 1928/29 гг.».
Власенко нібито зізнався на слідстві, що він завербований Павлом Стасюком (помер у 1937 році) і «получил задание заниматься вредительством в к-зе, уничтожать конское поголовье и урожай, чтобы обесценить трудодень и озлобить крестьян. Участвовал на нелегальном собрании, где обсуждался вопрос о вооруж. восстании…». І далі: «Осуждённые стали на путь дачи показаний лишь после длительного отрицания».
І вирок «трійки» при обласному управлінні НКВС, датований 10 квітня 1938 року (через півтора тижні після арешту!), протокол № 58: «Расстрел с конфискацией имущества». Скарги рідних і запитання, де хоч знаходиться батько, прокурор Савранський, один з тих, хто підписував вирок «трійки», залишив без усякої реакції, а сім’ї видали звичну фразу: «Засуджений на 10 років без права на листування», зловісний смисл якої з’ясувався лише через кілька десятиліть. 13 квітня 1938 року наказ про розстріл підписав начальник облуправління НКВС, капітан держбезпеки Єгоров. 23 квітня Дмитро Власенко разом з односельцями був розстріляний. Документ про виконання вироку підписали комендант облуправління НКВС, сержант держбезпеки Філенко, начальник адмінгоспвідділу управління Говзман, начальник внутрішньої тюрми Дроботь.
Були розстріляні одночасно за цим вироком 20 осіб. Ось їх імена з указанням року народження і посади:
1. Кручко Іван Павлович, 1900, рахівник.
2. Москаленко Михайло Семенович, 1888, полевод.
3. Кручко Григорій Павлович, 1893, колгоспник.
4. Третяк (Трейтяк) Петро Климович, 1889, колгоспник.
5. Коваль Терентій Данилович, 1900, бухгалтер сільпо.
6. Луцик Федір Аксентійович, 1905, колгоспник.
7. Шелег Федір Романович, 1888, колгоспник.
8. Галух Петро Миколайович, 1897, колгоспник.
9. Кручко Петро Павлович, 1892, колгоспник.
10. Рибалочко Аврам Семенович, 1896.
11. Любенко Терентій Васильович, 1887.
12. Полуботько Іван Данилович, 1889.
13. Власенко Дмитро Павлович, 1892, колгоспник.
14. Москаленко Григорій Романович, 1904, продавець з с. Березного.
15. Полуботько Степан Макарович, 1892.
16. Надточій Федір Васильович, 1906, ветсанітар.
17. Власенко Федір Павлович, 1894.
18. Третяк Іван Іванович, 1893.
19. Пивовар Олександр Григорович, 1887, з Березного.
20. Поляк Іван Іванович, 1897.
У день розстрілу цих локнистенських і березнянських селян та ж сама «трійка», можливо, в ті ж хвилини, виносить новий смертний вирок ще 13 землякам розстрілюваних. Були засуджені до страти Кислий, Носачевський, Дяченко, Мороз, Белашки Віктор і Омелян, Дупло, Самоненко, Полатай, Холявки Йосип і Дмитро, Поляк, Мороз (селяни з Локнистого, Боромик, Ленінівки, Березного).
Перед цим, 15 квітня, були засуджені до розстрілу селяни Тишковський, Губка, Прядко, Третяк, Сіренко, Семироз К., Шелег, Носир, Бедзик А., Надточій, Самоненко. 19 квітня, не інакше як до чергової річниці від дня народження Леніна (в архівних справах трапляються й такі «приурочення» до дат), були засуджені до розстрілу Губко, Самоненко, Звонок, Даценко, Шеметун, Носир, Корж, Шинкаренко та інші. Розстріли тривали й далі. Усе це — по одному селу Локнисте і деяких довколишніх селах».
І це – тільки частина злодіянь Говзмана. Валерій Сарана, що в перші роки незалежности України був заступником представника Президента в області (так тоді звалася посада голови ОДА), коли стало питання про вшанування Фьодорова, затребував і йому принесли справи з архіву КГБ, де, крім згаданого Фьодорова – першого секретаря обкому кривавої партії, є і підпис Говзмана – старшого сержанта НКВС, який виконував вироки, тобто розстрілював. Про що й розписувався. Розстріляні були не десятки, може, й не сотні наших земляків…
Якщо когось чіпляє єврейське походження Говзмана, то скажу, що він «працював» навперемінку з іще одним катом НКВС, згаданим Філенком.
… І останнє – у розповіді про Г. Говзмана анонімні автори апелюють до музичної фабрики, якої він був директором. Пригадую, як на міській топонімічній комісії у нас виникла дискусія з Сергієм Лаєвським – він відстоював найменування вулиці Короткова, бо той, мовляв, багато зробив для післявоєнної відбудови Чернігова. Короткова, який разом з Фьодоровим і Попудренком відповідальний за знищення мадярами і німцями Корюківки. Тоді я пригадав Сергію Лазаревичу цього ж таки Говзмана, який побудував музичну фабрику, а перед цим знищив тисячі українців. Невже відбудова важливіша невинної крові?!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Примітка теперішнього часу від Петра Антоненка: За час після цієї публікації згадана архівна справа в рамках процесу розсекречення архівів була передана з Архіву обласного Управління Служби безпеки України до Державного архіву Чернігівської області. Ось її теперішні реквізити (тепер вона складається з двох архівних справ по тій же кримінальній справі): ДАЧО, Ф 8840, оп. 3, спр. 3313 і 3314.
Писати про цього діяча з кривавими чоловічками ув очах змусила публікація в групі «Цікавий Чернігів» в мережі Фейсбук. Абсолютно позитивна розповідь про Говзмана подана під рубрикою «Славетні імена Чернігова». А деякі коментатори стали «с умілєнієм» розповідати як проходять мимо його могили на старому цвинтарі Чернігова і дякують. Певно, це нащадки соратників Говзмана, бо нащадки знищених ним українців можуть тільки плюнути на ту могилу…
Коли я написав у цій групі про кривавого ката Говзмана – мій коментар прибрали. Зрештою, цілком логічно зробили зауваження – дайте докази свого твердження. Я не історик і не працюю в архіві, але пригадав статтю Петра Антоненка в газеті «Сіверщина» десь у 90-х роках. Вона звалася «Поле крові» і пригадую, як після публікації йому подзвонив Говзман – син згаданого у публікації енкаведиста і став докоряти. Для чого, мовляв, «варушить прошлає»…
Як бачимо, тепер, коли повмирали багато свідків злочинів Говзмана, таки починають «ворушить» - уже й договорилися до того, щоб іменем Говзмана назвати вулицю в Чернігові. Розрахунок на коротку пам’ять сьогочасних українців?
Петро Антоненко розшукав свою давню статтю і уривок з неї – прихильникам Говзмана: «1 квітня 1938 року начальник Березнянського райвідділу НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ), молодший лейтенант держбезпеки Завгородній виносить постанову про обрання запобіжного заходу (арешту) щодо жителя села Локнисте Власенка Дмитра Павловича (народився 26.10.1892 р., колгоспник колгоспу ім. Шевченка, середняк). Насправді арешт і обшук у селі були зроблені ще за два дні до цього, 30 березня, співробітником райвідділу Куцим.
У справі зберігається вердикт сумнозвісної так званої «трійки», основного «судового» органу тих часів. Ось що інкримінувалося тим десяткам селян, що проходили по справі: «…Разветвлённая эсеровская националистическая повстанческая организация, активное формирование повстанческих кадров из числа эсеров (боротьбистов), националистических элементов, кулаков… приобретение боевого оружия и боеприпасов… вооружённое восстание против Советской власти и свержение таковой в период войны… Отторжение Украины от Советского Союза и организация самостийного государства… Проводили практическую диверсионную деятельность в сельском хозяйстве. Организация возникла и начала свою орг.-практическую деятельность в 1928/29 гг.».
Власенко нібито зізнався на слідстві, що він завербований Павлом Стасюком (помер у 1937 році) і «получил задание заниматься вредительством в к-зе, уничтожать конское поголовье и урожай, чтобы обесценить трудодень и озлобить крестьян. Участвовал на нелегальном собрании, где обсуждался вопрос о вооруж. восстании…». І далі: «Осуждённые стали на путь дачи показаний лишь после длительного отрицания».
І вирок «трійки» при обласному управлінні НКВС, датований 10 квітня 1938 року (через півтора тижні після арешту!), протокол № 58: «Расстрел с конфискацией имущества». Скарги рідних і запитання, де хоч знаходиться батько, прокурор Савранський, один з тих, хто підписував вирок «трійки», залишив без усякої реакції, а сім’ї видали звичну фразу: «Засуджений на 10 років без права на листування», зловісний смисл якої з’ясувався лише через кілька десятиліть. 13 квітня 1938 року наказ про розстріл підписав начальник облуправління НКВС, капітан держбезпеки Єгоров. 23 квітня Дмитро Власенко разом з односельцями був розстріляний. Документ про виконання вироку підписали комендант облуправління НКВС, сержант держбезпеки Філенко, начальник адмінгоспвідділу управління Говзман, начальник внутрішньої тюрми Дроботь.
Були розстріляні одночасно за цим вироком 20 осіб. Ось їх імена з указанням року народження і посади:
1. Кручко Іван Павлович, 1900, рахівник.
2. Москаленко Михайло Семенович, 1888, полевод.
3. Кручко Григорій Павлович, 1893, колгоспник.
4. Третяк (Трейтяк) Петро Климович, 1889, колгоспник.
5. Коваль Терентій Данилович, 1900, бухгалтер сільпо.
6. Луцик Федір Аксентійович, 1905, колгоспник.
7. Шелег Федір Романович, 1888, колгоспник.
8. Галух Петро Миколайович, 1897, колгоспник.
9. Кручко Петро Павлович, 1892, колгоспник.
10. Рибалочко Аврам Семенович, 1896.
11. Любенко Терентій Васильович, 1887.
12. Полуботько Іван Данилович, 1889.
13. Власенко Дмитро Павлович, 1892, колгоспник.
14. Москаленко Григорій Романович, 1904, продавець з с. Березного.
15. Полуботько Степан Макарович, 1892.
16. Надточій Федір Васильович, 1906, ветсанітар.
17. Власенко Федір Павлович, 1894.
18. Третяк Іван Іванович, 1893.
19. Пивовар Олександр Григорович, 1887, з Березного.
20. Поляк Іван Іванович, 1897.
У день розстрілу цих локнистенських і березнянських селян та ж сама «трійка», можливо, в ті ж хвилини, виносить новий смертний вирок ще 13 землякам розстрілюваних. Були засуджені до страти Кислий, Носачевський, Дяченко, Мороз, Белашки Віктор і Омелян, Дупло, Самоненко, Полатай, Холявки Йосип і Дмитро, Поляк, Мороз (селяни з Локнистого, Боромик, Ленінівки, Березного).
Перед цим, 15 квітня, були засуджені до розстрілу селяни Тишковський, Губка, Прядко, Третяк, Сіренко, Семироз К., Шелег, Носир, Бедзик А., Надточій, Самоненко. 19 квітня, не інакше як до чергової річниці від дня народження Леніна (в архівних справах трапляються й такі «приурочення» до дат), були засуджені до розстрілу Губко, Самоненко, Звонок, Даценко, Шеметун, Носир, Корж, Шинкаренко та інші. Розстріли тривали й далі. Усе це — по одному селу Локнисте і деяких довколишніх селах».
І це – тільки частина злодіянь Говзмана. Валерій Сарана, що в перші роки незалежности України був заступником представника Президента в області (так тоді звалася посада голови ОДА), коли стало питання про вшанування Фьодорова, затребував і йому принесли справи з архіву КГБ, де, крім згаданого Фьодорова – першого секретаря обкому кривавої партії, є і підпис Говзмана – старшого сержанта НКВС, який виконував вироки, тобто розстрілював. Про що й розписувався. Розстріляні були не десятки, може, й не сотні наших земляків…
Якщо когось чіпляє єврейське походження Говзмана, то скажу, що він «працював» навперемінку з іще одним катом НКВС, згаданим Філенком.
… І останнє – у розповіді про Г. Говзмана анонімні автори апелюють до музичної фабрики, якої він був директором. Пригадую, як на міській топонімічній комісії у нас виникла дискусія з Сергієм Лаєвським – він відстоював найменування вулиці Короткова, бо той, мовляв, багато зробив для післявоєнної відбудови Чернігова. Короткова, який разом з Фьодоровим і Попудренком відповідальний за знищення мадярами і німцями Корюківки. Тоді я пригадав Сергію Лазаревичу цього ж таки Говзмана, який побудував музичну фабрику, а перед цим знищив тисячі українців. Невже відбудова важливіша невинної крові?!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Примітка теперішнього часу від Петра Антоненка: За час після цієї публікації згадана архівна справа в рамках процесу розсекречення архівів була передана з Архіву обласного Управління Служби безпеки України до Державного архіву Чернігівської області. Ось її теперішні реквізити (тепер вона складається з двох архівних справ по тій же кримінальній справі): ДАЧО, Ф 8840, оп. 3, спр. 3313 і 3314.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |