Готовність вбивати....
Шкода до сліз мешканців Хіросіми та Нагасакі.
Але перед тим був Перл-Гарбор. Як Волноваха, Зеленопілля, Іловайськ і Дебальцево.
Командир сріблясто-алюмінієвої “літаючої суперфортеці” Б-29, полковник ВПС США Пол Тіббетс, який скинув уранову атомну бомбу “Малюк” на голови мешканців японської Хіросіми, мав 30 років. Його напарник по апокаліптичному ремеслу, майор Чарлз Суїні, чий бомбардувальник доправив плутонієву бомбу “Товстун” на запасну ціль – Нагасакі – був молодшим – йому виповнилось 25. Це був його перший бойовий виліт на бомбардування чого-небудь взагалі.
Можливо, хтось думає, що решту свого життя полковник Тіббетс і майор Суїні каялися за скоєне, займалися волонтерством та антивоєнною пропагандою, захоплювалися нетрадиційними релігіями, віддавали свої заробітки на благодійність, страждали від депресій, думали про суїцид, сиділи на антидепресантах, наркотиках чи банально пиячили до посиніння?
Нічого подібного. Обидва мирно вийшли у відставку в званнях бригадного генерала та генерал-майора відповідно, працювали та жили на пенсії до ранніх 2000-х.
Через 40 років після закінчення війни журналісти запитали колись юного пілота іншого американського стратегічного бомбардувальника, чи готовий він був морально до того, аби скинути атомну бомбу на Москву та інші радянські міста в апофеозі першопочатків “холодної війни”.
“Якщо б наказали, я б і на Нью-Йорк скинув”, – відповів сивочолий життєрадісний дідусь-пенсіонер в університетській спортивній куртці. Це зайвий раз доводить, що потрібно невтомно плекати свою духовну красу, а ще ж бути готовим вбивати все те, що загрожує існуванню добра, теплих дитячих долонь і розумного життя на землі.
Це дуже предметна логіка, що б там не казали кухонні ховрахи та кумири офісного планктону й ліберальної інтелігенції.
Юрій МИХАЛЬЧИШИН
Але перед тим був Перл-Гарбор. Як Волноваха, Зеленопілля, Іловайськ і Дебальцево.
Командир сріблясто-алюмінієвої “літаючої суперфортеці” Б-29, полковник ВПС США Пол Тіббетс, який скинув уранову атомну бомбу “Малюк” на голови мешканців японської Хіросіми, мав 30 років. Його напарник по апокаліптичному ремеслу, майор Чарлз Суїні, чий бомбардувальник доправив плутонієву бомбу “Товстун” на запасну ціль – Нагасакі – був молодшим – йому виповнилось 25. Це був його перший бойовий виліт на бомбардування чого-небудь взагалі.
Можливо, хтось думає, що решту свого життя полковник Тіббетс і майор Суїні каялися за скоєне, займалися волонтерством та антивоєнною пропагандою, захоплювалися нетрадиційними релігіями, віддавали свої заробітки на благодійність, страждали від депресій, думали про суїцид, сиділи на антидепресантах, наркотиках чи банально пиячили до посиніння?
Нічого подібного. Обидва мирно вийшли у відставку в званнях бригадного генерала та генерал-майора відповідно, працювали та жили на пенсії до ранніх 2000-х.
Через 40 років після закінчення війни журналісти запитали колись юного пілота іншого американського стратегічного бомбардувальника, чи готовий він був морально до того, аби скинути атомну бомбу на Москву та інші радянські міста в апофеозі першопочатків “холодної війни”.
“Якщо б наказали, я б і на Нью-Йорк скинув”, – відповів сивочолий життєрадісний дідусь-пенсіонер в університетській спортивній куртці. Це зайвий раз доводить, що потрібно невтомно плекати свою духовну красу, а ще ж бути готовим вбивати все те, що загрожує існуванню добра, теплих дитячих долонь і розумного життя на землі.
Це дуже предметна логіка, що б там не казали кухонні ховрахи та кумири офісного планктону й ліберальної інтелігенції.
Юрій МИХАЛЬЧИШИН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |