Гоголь – тезка
Знайомтеся: Гоголь Микола Васильович. Не класик. Зовсім живий чоловік – без бронзи і відомого профілю з виразним носом. Хоча щодо останнього, то таки його дядько Федір мав гоголівський профіль. Говорить Микола Гоголь: «Дядько був унікальний чоловік – хотів поступати на факультет журналістики у Київ у 50-і роки, але це йому через бідність та безпаспортність не вдалося. Але писав щось, зокрема, дослідив наш родовід. А ось коли помер і вже поклали у труну – всі побачили такий самий профіль, як у письменника Гоголя».
Наш Микола Гоголь з хутора біля села Талалаївки Ніжинського району, що вже давно з селом зрісся, але й досі старші люди звуть куток Гоголевим хутором. Проте, як дослідив той же дядько, перший місцевий Гоголь з’явився тут з Лубенщини. Можна сказати – о, вже тепліше щодо класика з Полтавщини… А якщо додати, що не тільки дядько нашого героя, але і його дочка Ольга пише вірші – то щось таке родове є в них із класичним Миколою Васильовичем.
Наш Микола Васильович Гоголь із роду твердих хазяїв, яких комуністична влада немало побила - потовкла Недарма, коли вмер Сталін і народ плакав, дід Кузьма, не боячись нічого, сказав: «Здох бузувір!». Було в час німецької окупації - прийшли до діда радянські партизани з лісу, бо той кабанчика заколов і з короткими гужами – віддай, і все! Дід – ні в яку, аж із хати через вікно втік. Кабанчика, звісно, партизани забрали, а дід прямим чохом пішов у Ніжин, де й працював конюхом у комендатурі. Тож радянську владу в роду Гоголів не любили – що в батьківському, що в материному роду Миколи Васильовича, з якого й був дід Кузьма.
Проте було в дитинстві Гоголя багато чого й схожого з класиком Гоголем. Каже Микола Гоголь: «В дитинстві баби відьмами лякали, особливо в хуртовину, щоб не бігли по негоді гулять. «Оно, - кажуть, - бачиш, у баби Гальки із бовдура відьма вилетіла, а за нею чорт!» Та й, звісно, де ж Гоголь своїх героїв брав – із життя, із вірувань і розповідей таких самих селян, як і мої односельці були».
Микола Гоголь обмовився: «Трудне життя було і в Тараса (Шевченка - авт.), і в Миколи (Гоголя – авт.)». Дивуюся – Тараса заслали в солдати, заборонили писать і малювать, а що Гоголю вадило? «Ну, як же – каже Микола Васильович, - була ж у нього якась там перша любов нещаслива, що він аж вигукнув до Бога: «Стільки всякої нечисті сотворив, а ще й жінку!». Якби жив він ото на нашому хуторі, то мої діди навчили б його і горілку пить, і жінок любить!».
Прізвище Миколі Гоголю, власне, не допомагало в житті, хіба що зайву увагу привертало – що в Прилуцькому технікумі гідромеліорації, де він був у числі «стиляг» - штани в дудочку, зачіска «канадка», що в армії – а служив він аж у Нахічевані, біля кордону великої радянської імперії.
Сьогодні Микола Гоголь – пенсіонер, але живе активно: щонеділі його можна бачити в Катерининській церкві Чернігова. Каже: «Як пропущу недільну службу – так і помічаю, що гірше стаю: то матюкнуся десь, то щось не те зроблю…». Щороку катається на лижах у Закарпатті, де біля Сваляви купив собі хату, добудовує її і вивчає менталітет тутешнього населення, незрідка в’їдливо коментуючи сусідські впливи на місцевих українців :”Був у компанії один чоловік і раптом різко зазбирався додому. Мовляв, треба дитину від баби забирати. Чому? Виявляється, дитина не говорить українською, а лишень – угорською, бо жінка у того чоловіка угорка. А сам же – українець!»
Хороший сей Гоголь Микола Васильович – повністю наш, український. Без сумніву.
Василь ЧЕПУРНИЙ, Голос України
м. Чернігів.
Фото Віктора Кошмала
Наш Микола Гоголь з хутора біля села Талалаївки Ніжинського району, що вже давно з селом зрісся, але й досі старші люди звуть куток Гоголевим хутором. Проте, як дослідив той же дядько, перший місцевий Гоголь з’явився тут з Лубенщини. Можна сказати – о, вже тепліше щодо класика з Полтавщини… А якщо додати, що не тільки дядько нашого героя, але і його дочка Ольга пише вірші – то щось таке родове є в них із класичним Миколою Васильовичем.
Наш Микола Васильович Гоголь із роду твердих хазяїв, яких комуністична влада немало побила - потовкла Недарма, коли вмер Сталін і народ плакав, дід Кузьма, не боячись нічого, сказав: «Здох бузувір!». Було в час німецької окупації - прийшли до діда радянські партизани з лісу, бо той кабанчика заколов і з короткими гужами – віддай, і все! Дід – ні в яку, аж із хати через вікно втік. Кабанчика, звісно, партизани забрали, а дід прямим чохом пішов у Ніжин, де й працював конюхом у комендатурі. Тож радянську владу в роду Гоголів не любили – що в батьківському, що в материному роду Миколи Васильовича, з якого й був дід Кузьма.
Проте було в дитинстві Гоголя багато чого й схожого з класиком Гоголем. Каже Микола Гоголь: «В дитинстві баби відьмами лякали, особливо в хуртовину, щоб не бігли по негоді гулять. «Оно, - кажуть, - бачиш, у баби Гальки із бовдура відьма вилетіла, а за нею чорт!» Та й, звісно, де ж Гоголь своїх героїв брав – із життя, із вірувань і розповідей таких самих селян, як і мої односельці були».
Микола Гоголь обмовився: «Трудне життя було і в Тараса (Шевченка - авт.), і в Миколи (Гоголя – авт.)». Дивуюся – Тараса заслали в солдати, заборонили писать і малювать, а що Гоголю вадило? «Ну, як же – каже Микола Васильович, - була ж у нього якась там перша любов нещаслива, що він аж вигукнув до Бога: «Стільки всякої нечисті сотворив, а ще й жінку!». Якби жив він ото на нашому хуторі, то мої діди навчили б його і горілку пить, і жінок любить!».
Прізвище Миколі Гоголю, власне, не допомагало в житті, хіба що зайву увагу привертало – що в Прилуцькому технікумі гідромеліорації, де він був у числі «стиляг» - штани в дудочку, зачіска «канадка», що в армії – а служив він аж у Нахічевані, біля кордону великої радянської імперії.
Сьогодні Микола Гоголь – пенсіонер, але живе активно: щонеділі його можна бачити в Катерининській церкві Чернігова. Каже: «Як пропущу недільну службу – так і помічаю, що гірше стаю: то матюкнуся десь, то щось не те зроблю…». Щороку катається на лижах у Закарпатті, де біля Сваляви купив собі хату, добудовує її і вивчає менталітет тутешнього населення, незрідка в’їдливо коментуючи сусідські впливи на місцевих українців :”Був у компанії один чоловік і раптом різко зазбирався додому. Мовляв, треба дитину від баби забирати. Чому? Виявляється, дитина не говорить українською, а лишень – угорською, бо жінка у того чоловіка угорка. А сам же – українець!»
Хороший сей Гоголь Микола Васильович – повністю наш, український. Без сумніву.
Василь ЧЕПУРНИЙ, Голос України
м. Чернігів.
Фото Віктора Кошмала
| Читайте також |
| Коментарі (0) |