Федорцьо і жона

Свята земля

«Наші молоді сусіди поїхали на курорт у Єгипет, – мрійливо каже дружина. – А звідти їх повезуть на екскурсію на святу землю. Хоча я вже й стара для мандрів, а завидки беруть».
«Я кожен Божий день ходжу по святій землі, – відказує Федорцьо. – Най мені заздрить увесь світ».
«Що не кажи, чоловіче, а ми з тобою за ціле життя так і не махнули на море».
«Оленко, я хоч зараз готовий махнути на море. Лише скажи, якою рукою – правою чи лівою?..»

Цвинтарне

Повернувся Федорцьо додому опівночі. Ставили цвинтарну браму, а потім її «обмивали». Дружина стрічає його на порозі з качалкою.
«А ти, Олено, все печеш, все печеш...»
«Не говори дурниці, кажи, де був пів ночі?»
«Ти не повіриш – на цвинтарі».
«Господи, невже хтось помер?
«Ти не повіриш, Олено, там усі вмерли...»

Обіцянка

Олена просить Федорця:
«Тато такий слабкий. Вже недовго йому лишилося… Поговори з ним, скажи щось підбадьорливе».
«Добре, я пообіцяю йому, що на похороні буде грати духовий оркестр, а горівка на поминках буде лише магазинна…»

Ці жони…

Літо, спека. Федорцьо після косіння лежить у холодку під грушею. Невістка взялася за відра. Криниця з доброю водою аж у кінці саду. Федорцьова дружина тихо каже: «Ану, я буду в тебе виривати відра, а ти в мене. Може, старому стане незручно, що жінки тягнуть воду, і сам піде».
Так і зробили. Невістка тягне відра собі:
«Мамо, я молодша, мені легше».
Стара собі:
«Ти ліпше за дитиною приглядай. А я помалу та й принесу…»
На те озвався Федорцьо:
«Ох, ці жони! На такій дурниці затіють свару. Не годна одна нині принести воду, а друга завтра…»

Що робити

«Порадь, Федорцю, що робити, аби жона була задоволена?»
«Роби хоч щось…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Із книги "Федорцьо, приятель сердечний".