Фатальна жінка
Сьогодні ювілей Марії Вілінської, відомої українцям як Марко Вовчок. І щоб розбавити солодко- єлейні описи, що рясно так ліпляться, уривок з моєї нової книги "Титли і коми".
"Чому Марію Вілінську називали фатальною жінкою?
Бо її чоловіки помирали, а закохувалися в неї мало не всі гранди української, російської та французької літератур. Серед шанувальників слід назвати хоча би Пантелеймона Куліша та Івана Тургенєва. До речі, був такий епізод, коли Куліш таки домагається побачення з нею і задля цього приїздить у Берлін, де Марія зустрічає його разом з …Іваном Тургенєвим.
Під впливом чоловіка Опанаса Марковича Марія записує українську народну творчість і сама починає писати, прибравши псевдонім, що починався від чоловіка, а закінчувався її вовчкуватим характером – Марко Вовчок. Зрештою, в той час під чоловічим псевдонімом було легше увійти в літературу, яку творили майже виключно чоловіки.
Опанаса Марковича вона використала по повній – так, скажімо, коли він переслав їй у Париж зібрані ним українські прислів’я і приказки для друку, бо там їх легше видати – Марія видає частину їх у лейпцигсько–вінтертурському видавництві, але без згадки про чоловіка. Називає видання так: «Двісти українських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок». Марковича для неї вже нема, а сама ні скромністю, ні етичністю не страждає… Хоча офіційно вони розлучилися лише перед його смертю у 1867 році.
До речі, питання про авторство творів, що підписані іменем Марко Вовчок, так і лишається нез’ясованим в
українському літературознавстві. Проте, принаймні, очевидно, що перше редагування її «Народних оповідань» здійснив Опанас Маркович, а довів до ладу Пантелеймон Куліш, який їх і видав. Скільки там лишилося від авторства Марії Вілінської – невідомо. Дальші ж її твори писалися під впливом (чи авторством?) Івана Тургенєва, з яким вона була довго у близьких стосунках. Зрештою, її літературна кар’єра завершилася звинуваченням у плагіаті і коли не стало коло неї чоловіків– літераторів (скажімо, юрист Олександр Пассек, з яким вона прожила шість років, помер від сухот, а російський критик Пісарєв (троюрідний її брат, між іншим) втопився під час купання з нею!), Марко Вовчок не пише нічого і помирає у глушині Терської губернії, без слави, тільки зі згадками про блискучих чоловіків, якими вона крутила, мов циган сонцем. Слава її закінчилася".
Фото з Вікіпедії. Погляд цієї жінки важко назвати добрим...
Василь ЧЕПУРНИЙ
"Чому Марію Вілінську називали фатальною жінкою?
Бо її чоловіки помирали, а закохувалися в неї мало не всі гранди української, російської та французької літератур. Серед шанувальників слід назвати хоча би Пантелеймона Куліша та Івана Тургенєва. До речі, був такий епізод, коли Куліш таки домагається побачення з нею і задля цього приїздить у Берлін, де Марія зустрічає його разом з …Іваном Тургенєвим.
Під впливом чоловіка Опанаса Марковича Марія записує українську народну творчість і сама починає писати, прибравши псевдонім, що починався від чоловіка, а закінчувався її вовчкуватим характером – Марко Вовчок. Зрештою, в той час під чоловічим псевдонімом було легше увійти в літературу, яку творили майже виключно чоловіки.
Опанаса Марковича вона використала по повній – так, скажімо, коли він переслав їй у Париж зібрані ним українські прислів’я і приказки для друку, бо там їх легше видати – Марія видає частину їх у лейпцигсько–вінтертурському видавництві, але без згадки про чоловіка. Називає видання так: «Двісти українських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок». Марковича для неї вже нема, а сама ні скромністю, ні етичністю не страждає… Хоча офіційно вони розлучилися лише перед його смертю у 1867 році.
До речі, питання про авторство творів, що підписані іменем Марко Вовчок, так і лишається нез’ясованим в
українському літературознавстві. Проте, принаймні, очевидно, що перше редагування її «Народних оповідань» здійснив Опанас Маркович, а довів до ладу Пантелеймон Куліш, який їх і видав. Скільки там лишилося від авторства Марії Вілінської – невідомо. Дальші ж її твори писалися під впливом (чи авторством?) Івана Тургенєва, з яким вона була довго у близьких стосунках. Зрештою, її літературна кар’єра завершилася звинуваченням у плагіаті і коли не стало коло неї чоловіків– літераторів (скажімо, юрист Олександр Пассек, з яким вона прожила шість років, помер від сухот, а російський критик Пісарєв (троюрідний її брат, між іншим) втопився під час купання з нею!), Марко Вовчок не пише нічого і помирає у глушині Терської губернії, без слави, тільки зі згадками про блискучих чоловіків, якими вона крутила, мов циган сонцем. Слава її закінчилася".
Фото з Вікіпедії. Погляд цієї жінки важко назвати добрим...
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |