Фантаст до Лема і до "Зоряних війн"

Його читають у Токіо. А в Києві про нього майже не згадують.

Він ніколи не був у Японії. Але саме там його роман «Аргонавти Всесвіту» став культовим. Книгу перевидавали шість разів упродовж 1980–1990-х років. Українська наукова фантастика захопила читачів країни технологій, дисципліни й майбутнього. А вдома — тиша. Забуття. Кілька рядків у підручнику.

Його ім’я — Володимир Владко (справжнє прізвище — Єремченко). Журналіст. Технічний мислитель. Один із перших фантастів української літератури ХХ століття.

ФАНТАСТИКА ДО КОСМІЧНОЇ ЕРИ

У 1930-х роках Владко пише роман «Аргонавти Всесвіту» — історію польоту на Венеру.

Так, задовго до Гагаріна. До Станіслава Лема. До «Зоряних війн». Але найважливіше — він писав українською мовою. У час, коли більшість радянської фантастики виходила російською, Владко свідомо творив світ майбутнього рідною мовою. Його тексти були технічно точними, інтелектуальними, глибоко вкоріненими в український культурний простір. Мова для нього була не просто інструментом.
Це була позиція.

ТИША, ЦЕНЗУРА, ПАМ’ЯТЬ
Владко працював фронтовим журналістом під час Другої світової війни. Пережив цензуру, ідеологічні обмеження, роки мовчання. Поступово зник із публічного простору. Та його тексти не зникли.

«Ідуть роботарі» (1929)
«Аероторпеди повертають назад»
«Сивий капітан»
«Позичений час»
«Фіолетова загибель»

Це — українська наукова фантастика до того, як вона стала трендом. До кіберпанку. До футуризму як маркетингу. До моди на «візіонерів».

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО СЬОГОДНІ
Навіть якщо біля його могили на Байковому кладовищі немає черг, його ідеї живуть. У кожному, хто мріє про майбутнє. Хто пише код. Хто будує. Хто мислить незалежно. Хто не боїться уявляти світ інакшим.

Володимир Владко — це доказ, що українська фантастика існувала, мислила масштабно і говорила власним голосом ще тоді, коли їй не давали мікрофона.

Варто знати.
Варто пам’ятати.
Варто читати.

Олександр ТУРЧИНОВ