Дві України - дві реальності

Зараз Україна поділена на дві окремі реальності.

Одна частина - це Україна війни. Десь бойові дії точаться постійно, а десь вже не чутно вибухів, але це все територія війни.
Друга частина - Україна без війни. Там тільки інколи волають сирени та "десь далеко" падають ракети.

І біда у тому, що одна частина не розуміє іншу. Україна війни не розуміє України без війни і навпаки.
Для когось вимкнення світла та дві години сирен - це невимовний жах і кінець світу. А для когось на останні гроші купити по ціні 200 грн за кіло шматочок перемороженого хеку чи скумбрії - свято. Хтось переймається, як потрапити на роботу вчасно, бо не дуже надійно та регулярно ходять маршрутки вранці. А хтось мріє поспати на м'якому ліжку бодай пів годинки. Хтось скаржиться, що подорожчали послуги манікюру, а хтось мріє хоч трохи відмити руки від сажі та чекає, коли припиняться дощі, щоб нагріти трохи води на вогнищі, що розкладе посеред двору.

І між цими двома світами - прірва розуміння.
Це приблизно так само, як дехто із західних областей виїхав до Європи у статусі евакуйованих і отримує допомогу, а у їх хати заїхали переселенці по 1000 євро на місяць.

Та чи зітреться ця різниця, цей кордон, ця перепона, ця різниця? Навряд. Бо це неможливо розповісти чи пояснити. Це треба тільки пережити, щоб зрозуміти.

Але... ніякої провини "України без війни" нема. І я усім серцем бажаю, щоб ця частина України так ніколи і не зрозуміла, що таке війна і чому жінка плаче, біжучі додому, не звертаючи увагу на вибухи на сусідній вулиці край села... Вона плаче від радості, що вдалося дістати пів буханки свіжого хліба, яким нагодує дитину, що чекає її, сидячи у погребі.

Анатолій ЯРОВЕД