Духовий оркестр слухав останній ветеран...

Не оминула війна й Корюківку – невеличке містечко півночі Чернігово-Сіверщини. І не тільки загиблі воїни Корюківщини, солдати Червоної Армії, партизани, підпільники, а й мирні мешканці міста подивилися в очі смерті 1 – 3 та 9-го березня 1943 року під час каральної акції нацистів.

Та все ж весняної ночі травня Перемога прийшла. Позаду велика біда, до якої призвела недалекоглядна політика радянського керівництва. Попереду, ще до 2-го вересня 1945 року, війна з Японією, відбудова поруйнованого господарства. Голод 1946-47 років. А на теренах Західного Полісся та Галичини не зупинялася ні на хвилину національно-визвольна до початку 60-х – боротьба УПА за незалежність України.

На початку 90-х років розпалася остання імперія і на уламках СРСР постали нові незалежні держави. Та, на жаль, в колишній метрополії реваншистські імперські сили не заснули, а продовжили з новою потугою приєднувати до Росії "старі" території, спочатку на Кавказі, а тепер, з 2014 року, в Україні. "Антифашисти" Третього Риму роззявили пащу московського націонал-шовінізму і прагнуть перекроїти світову політичну мапу.

Відзначення дня Перемоги в Корюківці розпочалося з покладання квітів до пам'ятника жертвам Корюківської трагедії та велелюдної ходи до Парку Слави. Очолили велелюдну ходу під барабанний бій прапороносці, ветерани вже цієї російсько-української війни, воїни АТО, керівники міста та Корюківського району. А на грудях – чи не в кожного красувалися маки – символ закінчення війни.

Привітали містян голова Корюківської об'єднаної громади Ратан Ахмедов, військовий комісар Юрій Бойко та голова районної ветеранської організації Валентина Погребна.

РАТАН Ахмедов: "Шановні ветерани, підпільники, працівники тилу, дорогі корюківчани, щиро вітаю вас від імені територіальної громади. Перш за все звертаюся до наших ветеранів, учасників бойових дій. Бажаю вам слухняного здоров'я і бадьорості духу. Ви пережили ту війну і молімо Бога, щоб пережили цю війну. Моя сім'я, як і в багатьох, напевно, має також бойову історію. Мій дідусь пройшов від Пруссії до Курильських островів у війні з Японією. Я став по-справжньому цінувати тоді, коли його не стало. Через те я звертаюся до всіх – віддати шану тим кого вже немає і цінувати тих, хто живий. Їм потрібно зовсім небагато. І ветеранам другої світової, і учасникам бойових дій війни, яка нині триває. Декілька хвилин нашої уваги, простий телефонний дзвінок. Запитати, як справи. Це так просто, але цього дуже мало. Я усіх прошу не забувати наших захисників. Щира подяка тим, хто не повернувся і вічна шана героям. Слава Україні!"

А що ж ветерани? Їх лишилася в Корюківці зовсім трішки. Цього святкового дня на лавочках в парку Слави сиділо зовсім небагато людей з орденами й медалями за ту війну, другу світову. За словами Юрія Карасьова, він пам'ятає ті роки, коли біля пам'ятника воїнам на святкуванні була добра сотня ветеранів. Та час невблаганний. І мабуть скоро нові покоління українців тільки по книгах, архівних документах, старих документальних та художніх кінофільмах будуть героїв другої світової війни. Від імені районної та міської влади ветеранам були вручені грамоти за ратний подвиг та квіти від вдячних корюківчан.

"День Перемоги у Корюківці був по справжньому українським, щирим та домашнім! Протягом мітингу неодноразово "бігали мурахи по шкірі" від проникливих пісень та виступів. А музичний виступ отця Тараса Баїка був яскравим підтвердженням поступових змін у нашому містечку, адже раніше це було годі й уявити.

"Дякуємо ветеранам за перемогу, а всім присутнім за спільну пам'ять! Пам'ятаймо, щоб ніколи знову!" – таку думку про День Перемоги висловив керівник Корюківської молодіжної організації "Альтернатива" Володимир Онищук

Районний будинок культури усім присутнім подарував прекрасну концертну програму. У виконанні ведучої прозвучала поетичні рядки творів про страшну війну. А артисти "з народу" виконали пісні-молитви. Небо сумне трішки зривалося сльозами крапельок дощу. Та проте втрималося, не розридалося великим дощем, навіть тоді, коли була оголошена хвилина мовчання.

Наостанок грав духовий оркестр. Біля нього, наче вслухавсь у відлуння своєї молодості, один з останніх ветеран війни.

Віктор ТАТАРИН
Фото Юрія КАРАСЬОВА