Довгий час російської літератури

В радянській школі ми були відрізані від всякої літератури, крім російської.

Була українська література, була російська - по підручниках для російських шкіл. В п'ятому класі російський письменник Тарас Шевченко, "це ми діти пропустимо, перегортайте далі".

"Сама читаюча країна в світі" читала "Угрюм-рєку", а серія "Зарубіжна класика" була не для всіх, і дуже по великому блату.

В середній бібліотеці значно переважали російські твори, було трохи українських, а класика в стилі "Айвенго" супроводжувалась грізними передмовами, де розповідалось як саме "молодой совецкий читатель" має читати оце "Айвенго".

Звичайно, потім предмет став називатись "Світова література", але програма ще довго не мінялась.

Я дуже добре знаю всю глибину і ширину російської літератури від балади про Садка, де він вертається "домой в Золотую Орду", вбивши для цього морську царівну, яка його полюбила і вийшла за нього заміж, бо шо таке царівна ,якщо дома чекають його дружинніки "тридцать три молодца без одного", через всіх цих "Базаров - младший брат Обломова - младшего брата Печорина - младшего брата Онегина", через Чернишевського з його ідеальною соціалістичною комуною, де всі ввічливі і мають янгольський характер, а бізнес процвітає сам по собі, через Толстого з вивченням напам'ять рускіх народних танців Наташі в прозі, аж до Достоєвського з його "Записками из мертвого дома", які мало хто читав, інакше б розуміли блатне значення слова "майдан".

Довгий час я чесно думала, що ця література дійсно найкраща в світі, як нам і кажуть.

Олена ЗАХАРЧЕНКО