Дочитав Гессе...

Дочитав, наче вериги скинув. 482 сторінки за півтора місяця. По кілька на день - очевидно, так ціляться настоянкою чистотілу чи курять опій.

Були менти, коли губився, випускав з рук линву реального часу й місця, було, що докоряв собі, двадцятилітньому крутієві і марнотратникові, за те що тоді, в університеті, забракло терпцю на цей роман, і це дивом промайнуло на іспиті повз пильне око професорки зарубіжної літератури Наталі Жлуктенко. А було, що хапав правою рукою ліву, яка вже замірялася, щоб з усього маху пожбурити книжку в нічний закутень - як примітивне ошуканство.

"Суспензія" (єдине слово, що залишилося від мого одногрупника Сергія Набоки) апокрифічного, утопічного, містичного, символічного, фрескового. Тлумить, гнітить, дратує, дурить, дурманить, менторствує... І втягує, усмоктує, як піщана безодня. Той касталійський чад філософії токсичний і невитравний.

"Чи ти людина в світі, чи трава ти, -
Не можеш сам себе перетривати".
Це апокрифічний Йозеф Кнехт.
Це загадковий Герман Гессе.
І це... неповторна Ліна Костенко.

...Сьогодні вже млоїть. Я знаю - це рецидив тяжкої залежності. Ностальгую по міцній затяжці його прози, по тій суспензії неперетравлених учень, філософських шкіл, самоосвіти й геніально наївного осяяння, по бісовій Грі в бісер, яку так і не збагнув. По касталійському анахоретству, в якому вічно тісно.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ