День мій вечірній

Після шостої зимовий день не кінчається, він просто переходить у день вечірній. І виходжу один я на дорогу, як казав поет, якого не люблю. Щоденна прохідка заслуженого відпочинку, як сказав поет, якого люблю.

Вулиці о цій порі тихі, чисті і теплі. Тепло струменіє від ліхтарів і підсилюється іскрами снігу. Ця метафізична температура стосується не ніг і вух. А душі.

Очі торкаються м’якого шовку довкілля. Сріблом подзвонюють промерзлі гілочки дерев. Загадковою медово-лілово-цитриновою пастеллю кліпають вікна – за ними ожили театри тіней.

Дорога рипить під ногами і простужено озиваються пси.
День мій вечірній. Доба впокорених емоцій. Хвилини зустрічі з непромовленим словом. Година інтимної близькості з таємницями. Миті народження і вмирання сніжинок.

Час, коли нічого не відбувається. І водночас відбувається все.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Чарунки днів".