День 73.Невизначеність.

Півночі не спала, півдня не могла зібрати себе докупи. Знову накриває сумом і тривогою. Нові обстріли по різних містах, нові руйнування і жертви. До такого не можна звикнути, можна лише змиритися.

Збадьоритись допоміг Тік-ток. Після цієї війни буде важко довести дітям, що матюки - то погано.

Працювала до ночі. Вийшла у магазин за їжею. Кожного разу, купуючи щось, відчуваю себе маленьким бійцем економічного фронту, який підтримує державу.

Радує, що продуктів у магазинах вистачає, хоч і ціни зросли. Через невизначеність майбутнього мене постійно смикає: то хочеться робити запаси і купувати крупу, то - жити одним днем і купити щось смачне і дороге.
Персика другий день не видно. Хвилююсь.

Частина моєї свідомості і досі не погоджується з цією новою реальністю. Ми не хотіли війни, але нас ніхто не питав. Аб'юз, насильство і порушення кордонів світового рівня. Хочеш-не хочеш, а мусиш відрощувати панцир, ікла та пазурі, щоб захищатись.

Щоб триматись, треба вміти витримувати. Вчуся.
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК