День 68. Поплакала - і знов фіалка розцвіла

Психогігієна - наше все. Узяла свій зошит для ниття, ручку - і давай вивантажувати туди усе: думки, страхи, спогади, сумніви... Писала, тоді плакала нарешті. Склала список усіх справ і питань, які непогано було б зробити і вирішити - від найдрібніших, хатніх, до більш глобальних. Деякі сьогодні і зробила.

Щоб переключитися, зайшла у фейсбук. Натрапила на вірш про дітей Мелітополя. Пронизливий... Ще поплакала. Зараз з'являється стільки крутого мистецтва - пісень, картин, ілюстрацій, віршів, новел... Настільки талановито та емоційно! Наче війна оголила у багатьох творчий нерв, і все таке живе, сучасне і своєчасне, так резонує з тим, що відчуваєш всередині... І добре, що є такі резонатори - дозволяють не тримати у собі те, що відчуваєш.
Арестович розповів про легіон "Свобода России". Не знаю, чи вийде з цього щось путнє, але тенденція обнадійлива...

Так що тримаємось, лікуємось об мистецтво і сподіваємось на краще!

Тетяна КУЗИК