День 131.Очі б мої не бачили.

Останнім часом відчуваю напругу і біль в очах. Подумала, що, може, час купити інші окуляри, ці в мене давно, а зір змінюється. Лікарка в оптиці сказала, що вже потрібні окуляри ще й для читання. Або можна купити з біфокальними лінзами - там на лінзі "для далі" віконечко "для близі", але вони мені якось естетично не сподобались. А прогресивні - нове покоління лінз, де є зони для різної дальності без різких переходів - коштують 5000 грн за штуку, я до такого психологічно і фінансово не готова)). Технології ідуть поперед гаманця. Так що обмежилася ще однією парою окулярів, щоб зняти напругу з очей при роботі. Тепер менше втомлюватимусь, коли малюватиму чашки. Дві нові якраз зробила.

Розказала про свій перший похід до лікаря під час війни на психологічній групі. А учасники мене і питають: якщо з точки зору психосоматики дивитись - чого не хочеться бачити? Звісно, кажу, чого. Війну не хочу бачити. Руйнування, смерті, нічні ракетні обстріли. Треш цей увесь. У мене кілька місяців у голові не вкладалося, що все це правда і одні люди можуть так чинити з іншими. Та й життя при свічках під час блокади теж очам не на користь.

Нагадали ще мені про гімнастику і вітаміни для очей. Сезон чорниці починається, не проґавте! Сподіваюсь, є незаміновані ліси, де її можна збирати.

Ясного зору всім!
Обіймаю!

Тетяна КУЗИК