День 105. Дерев'яна шия.
На жаль, пілатес не пішов мені на користь: напруга у плечах і шиї стала ще сильнішою. Схоже, гантелі зараз не моє, треба спробувати щось інше. Шия і плечі болять і наче дерев'яні. Спробувала працювати, але мізки теж наче задубіли - не робота, мука суцільна.
Навіть просто голову вертикально тримати - вже складно. Довелось лягти і читати Гаррі Поттера, аж поки не настав час зустрічі арт-терапевтів. Дівчата малювали горщики, я теж швиденько зробила свій і вирішила перенести на папір напругу в шиї. Малювала - і відчувала, як біль трохи зменшується. Після цього вже знайшла сили запхнути себе у ванну і у воді розминати м'язи. От за що люблю арт-терапію: швидко та ефективно змінює стан і настрій на більш ресурсний. Поки милася, подумала: а як там хлопці на передку? Ті самі, що тягають на собі зброю і броніки? Навряд чи в них є можливість залізти у ванну або викликати масажиста. Закинулися ібупрофеном - і вперед!
Точно! Ібупрофен!
Ванна теж трохи допомогла - я вже змогла приготувати вечерю, а таблетка ібупрофену взагалі зробила диво. Через деякий час, ідучи до Інни Адруг за розсадою, я вже могла вільно крутити головою на всі боки.
Подумала, що зараз ми всі, на різних рівнях, відчуваємо безпорадність. Ми не в змозі змінити або запобігти великій кількості нещасть, що відбуваються в Україні. Кожного дня руйнуються будинки, гинуть люди. Українці потерпають в полоні і в окупації. Завдається шкода природі. Спалюється і викрадається зерно, що мало б нагодувати мільйони людей. Ми всі зараз - свідки великого злочину. І оця глобальна безпорадність паралізує і може переноситися на побутовий рівень, коли ми нездатні вирішувати найменші проблеми. Але якщо згадати, що зараз наші хлопці і дівчата на сході та півдні роблять усе можливе, щоб це безчинство зупинити, то можна надихнутися їхньою силою і теж дати собі раду.
Або хоча б поматюкатися - що я і роблю, коли бачу таке, як на фото, або чіпляючи увечері затемнення на вікно, стоячи на танцюючій табуретці.
Сил вам! І ібупрофену)
Обіймаю!
Тетяна КУЗИК
Навіть просто голову вертикально тримати - вже складно. Довелось лягти і читати Гаррі Поттера, аж поки не настав час зустрічі арт-терапевтів. Дівчата малювали горщики, я теж швиденько зробила свій і вирішила перенести на папір напругу в шиї. Малювала - і відчувала, як біль трохи зменшується. Після цього вже знайшла сили запхнути себе у ванну і у воді розминати м'язи. От за що люблю арт-терапію: швидко та ефективно змінює стан і настрій на більш ресурсний. Поки милася, подумала: а як там хлопці на передку? Ті самі, що тягають на собі зброю і броніки? Навряд чи в них є можливість залізти у ванну або викликати масажиста. Закинулися ібупрофеном - і вперед!
Точно! Ібупрофен!
Ванна теж трохи допомогла - я вже змогла приготувати вечерю, а таблетка ібупрофену взагалі зробила диво. Через деякий час, ідучи до Інни Адруг за розсадою, я вже могла вільно крутити головою на всі боки.
Подумала, що зараз ми всі, на різних рівнях, відчуваємо безпорадність. Ми не в змозі змінити або запобігти великій кількості нещасть, що відбуваються в Україні. Кожного дня руйнуються будинки, гинуть люди. Українці потерпають в полоні і в окупації. Завдається шкода природі. Спалюється і викрадається зерно, що мало б нагодувати мільйони людей. Ми всі зараз - свідки великого злочину. І оця глобальна безпорадність паралізує і може переноситися на побутовий рівень, коли ми нездатні вирішувати найменші проблеми. Але якщо згадати, що зараз наші хлопці і дівчата на сході та півдні роблять усе можливе, щоб це безчинство зупинити, то можна надихнутися їхньою силою і теж дати собі раду.
Або хоча б поматюкатися - що я і роблю, коли бачу таке, як на фото, або чіпляючи увечері затемнення на вікно, стоячи на танцюючій табуретці.
Сил вам! І ібупрофену)
Обіймаю!
Тетяна КУЗИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |