Децентралізація може повернути Стародубщину Україні
Як відомо, Стародубські землі (частина нинішньої Брянської області, РФ) протягом останніх років є фактично відірваним від України краєм.
Здавна ця територія була історичною складовою Великої України, безпосередньо входячи до Чернігово-Сіверської землі. А от повернути її знову до України шанс випав тільки зараз.
Місто Стародуб вперше згадується у літописах під 1096 роком. У 12-му столітті тут виокремлюється у Стародубське удільне князівство.
З XIV століття Стародубщина входить до складу Великого князівства Литовського.
У кінцы XV століття місцеві князі перейшли під владу Московської держави. Тобто, обміркувавши всі політичні та економічні обставини того часу, вони обрали той варіант, які на той час їх найбільше влаштовував. Якщо перевести це на сучасну мову – це було щось на зразок децентралізації. Коли громада вирішує, до якого населеного пункту, району чи навіть області приєднатися.
Втім, місцеві князі були жорстоко обмануті: вже за кілька десятиліть князівська влада була ліквідована. І за зразком Московії тут встановлене воєводське управління.
Під час короткого перебування під владою Речі Посполитої у XVII столітті місто Стародуб здобуло магдебурзьке право. У 1648 у ході національно-визвольної війни українська армія звільнила Стародубщину, де утворюється Стародубський полк.
Століттями по тому територія Стародубського козацького полку залишалася українською землею. Про що свідчать дані неодноразових переписів населення.
Саме цікаве, що у 1925—1936 роках мешканці Стародубщини неодноразово зверталися до центральних органів влади СРСР з вимогами та проханнями повернути край до складу України. Зрозуміло, що більшовики ігнорували думку місцевих жителів, краючи мапу на свій розсуд.
У 1926 році Президія ВЦИК СРСР приєднала Стародубщину до Брянської губернії РСФРР. З усієї Стародубщини Україні була повернута в 1920-і роки лише одна Семенівська волость (нині Семенівський район).
З того часу у Стародубському краї робиться все, щоб заперечити і викинути з історичної пам'яті місцевого населення все, що нагадувало йому про спільну долю з Україною.
Втім, шанс повернути Стародубщину в Україні таки є. Адже недарма ми наводили паралелі щодо можливості давньоруських князів обирати собі сюзерена та переходити під владу володаря, який пропонував кращі умови та більше прав і свобод.
Фактично, «політичний нащадок» цього процесу – сучасна децентралізація. Коли влада з центру передається у громади разом із фінансами. Одночасно громада вільна обирати формат об’єднання із сусідніми територіями, спільно посилюючи власну спроможність.
Тож, на нашу думку, успішні процеси об’єднання громад на Чернігівщині можуть недвозначно натякнути жителям Стародубщини, включаючи місцеву політичну еліту), що разом з Україною загалом, та Чернігівською областю, зокрема, ці землі та людей чекає порятунок від занепаду та перетворення у типову російську глибинку.
Іван СІВЕРКО
Здавна ця територія була історичною складовою Великої України, безпосередньо входячи до Чернігово-Сіверської землі. А от повернути її знову до України шанс випав тільки зараз.
Місто Стародуб вперше згадується у літописах під 1096 роком. У 12-му столітті тут виокремлюється у Стародубське удільне князівство.
З XIV століття Стародубщина входить до складу Великого князівства Литовського.
У кінцы XV століття місцеві князі перейшли під владу Московської держави. Тобто, обміркувавши всі політичні та економічні обставини того часу, вони обрали той варіант, які на той час їх найбільше влаштовував. Якщо перевести це на сучасну мову – це було щось на зразок децентралізації. Коли громада вирішує, до якого населеного пункту, району чи навіть області приєднатися.
Втім, місцеві князі були жорстоко обмануті: вже за кілька десятиліть князівська влада була ліквідована. І за зразком Московії тут встановлене воєводське управління.
Під час короткого перебування під владою Речі Посполитої у XVII столітті місто Стародуб здобуло магдебурзьке право. У 1648 у ході національно-визвольної війни українська армія звільнила Стародубщину, де утворюється Стародубський полк.
Століттями по тому територія Стародубського козацького полку залишалася українською землею. Про що свідчать дані неодноразових переписів населення.
Саме цікаве, що у 1925—1936 роках мешканці Стародубщини неодноразово зверталися до центральних органів влади СРСР з вимогами та проханнями повернути край до складу України. Зрозуміло, що більшовики ігнорували думку місцевих жителів, краючи мапу на свій розсуд.
У 1926 році Президія ВЦИК СРСР приєднала Стародубщину до Брянської губернії РСФРР. З усієї Стародубщини Україні була повернута в 1920-і роки лише одна Семенівська волость (нині Семенівський район).
З того часу у Стародубському краї робиться все, щоб заперечити і викинути з історичної пам'яті місцевого населення все, що нагадувало йому про спільну долю з Україною.
Втім, шанс повернути Стародубщину в Україні таки є. Адже недарма ми наводили паралелі щодо можливості давньоруських князів обирати собі сюзерена та переходити під владу володаря, який пропонував кращі умови та більше прав і свобод.
Фактично, «політичний нащадок» цього процесу – сучасна децентралізація. Коли влада з центру передається у громади разом із фінансами. Одночасно громада вільна обирати формат об’єднання із сусідніми територіями, спільно посилюючи власну спроможність.
Тож, на нашу думку, успішні процеси об’єднання громад на Чернігівщині можуть недвозначно натякнути жителям Стародубщини, включаючи місцеву політичну еліту), що разом з Україною загалом, та Чернігівською областю, зокрема, ці землі та людей чекає порятунок від занепаду та перетворення у типову російську глибинку.
Іван СІВЕРКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |